14 запитань у вихованні дітей

Всі батьки без винятку люблять своїх дітей. Всі батьки хочуть виховати свою дитину щасливим та гідним членом суспільства. Проте єдиного рецепту вдалого становлення особистості – немає. Сучасні батьки знайомі з безліччю теорій виховання, які в окремих нюансах сповнені протиріч. Спробуймо знайти спільне в різних поглядах та поділитися з молодими батьками сучасним психологічним розумінням збереження балансу між розбещенням та покараннями. Розібратися в цьому нам допомогла Валерія Цихоня, практикуючий психолог, кандидат психологічних наук.

1. Чи є сенс в тому, щоб карати дітей?

Залежно від ситуації. Якщо говорити про покарання в широкому розумінні, то без нього не обійтися, адже при коректному використанні воно сприяє формуванню відповідальності, здатності передбачати наслідки власних дій, розуміти межу власної компетенції. Якщо ми говоримо про покарання як спосіб самоствердження батьків – воно неприпустиме. Часто можливі випадки, коли батьки через агресію на дитину виміщують свої власні негаразди, напруження, злість. Дитина у будь-якому віці на інтуїтивному рівні відчуває це, а тому в неї виникає нерозуміння ситуації. Це травмує. Батьки повинні усвідомлювати такі ситуації, поважати дитину і відійти від тієї позиції, що дорослому дозволено все. Заради справедливості варто сказати, що існують випадки, коли покарання необхідне, оскільки воно сприятиме формулюванню відповідних висновків. Проте покарання має бути зрозумілим, делікатним, коректним та людяним.

2. Як відрізнити ситуації, коли покарання потрібне та коли без нього не обійтися?

Покарання є припустимим у ситуаціях, коли батьки усвідомлюють, що дитина зробила певний вчинок, який потягнув за собою серйозні наслідки, які для дитини є не зовсім зрозумілими. В такому разі можна покарати дитину. Покарання не має викликати у батьків відчуття повної сатисфакції. Варто розуміти, що це можлива міра впливу на дитину. В тих випадках, коли батьки можуть донести до дитини наслідки її поведінки, а дитина, в свою чергу, їх усвідомлює та засвоює як досвід, – в цьому разі варто обходитися без покарання.

3. А можете навести приклад?

Якщо дитина у батьків із гаманця вкрала гроші та витратила їх на солодощі, в такому разі батькам варто довести провину дитини, викликати її на розмову, пояснити, що красти не можна. Часто діти можуть не зрозуміти значення «не можна», коли у роті ще залишився солодкий присмак цукерок. З метою «попередження» дитини з можливими наслідками такої поведінки в майбутньому – її варто покарати. Варіантів може бути багато, залежно від міри впливу та розуміння батьками потреб дитини. Наприклад, можна на місяць арештувати комп’ютер і в такий спосіб не давати грати в комп’ютерні ігри, можна залишити її під домашнім арештом на певний час тощо. Інша ситуація, коли дитина допомагала матері по господарству, наприклад, мила посуд і незграбно, по необачності, розбила чиюсь улюблену чашку. Ну про яке покарання може бути мова в цьому разі? Хіба це було зроблено навмисно? Звичайно – ні, агресія з боку старших в такому разі може лише відбити в майбутньому бажання допомагати батькам (все одно ж не цінять) та може посприяти розвитку почуття провини.

4. Коли необхідне фізичне покарання. Як бути з ним?

Фізичне покарання варто застосовувати в тому разі, якщо вже вичерпані будь-які інші важелі впливу, серед яких – переконання, пояснення, позбавлення переваг та розваг. Треба сказати, що фізичне покарання (з дуже помірним застосуванням сили) можна застосувати в малому віці. Це є зрозумілим, адже інтелектуальні методи впливу в ранньому дитинстві є малоефективними. Фізичне покарання неможна застосувати в більш старшому та підлітковому віці. Це принижує гідність дитини. Батьки достатньою мірою знають світ інтересів та потреб своєї дитини для того, щоб знайти на нього адекватний важіль впливу.

5. Часто батьки карають малечу за некоректну туалетну поведінку, наскільки це є доречним?

Часто буває так, що несформована туалетна поведінка є наслідком захворювань, таких як нетримання сечі – енурез та нетримання калу – енкопрез. В такому разі батькам варто звернулися до лікаря та в такий спосіб підтримати свого малюка. Показання, докори, образи – все це ще більше травмує психіку дитини. Те саме можна сказати про неуважність, надмірну активність, які можуть бути симптомами гіперактивного розладу.

6. А чи існують загальні вимоги до здійснення покарань?

Так, аналізуючи теоретичний та практичний психологічний досвід, можна зауважити, що є певні правила, яких батьки повинні дотримуватися завжди. Наприклад, при будь-якому покаранні дитина має бути впевненою, що її люблять, навіть караючи. Це дуже важливо, адже тоді це дає можливість дитині усвідомити, що вона покарана за певний вчинок і це мине, як спливе час, і якщо у майбутньому вона не буде так чинити знову – її карати не будуть. У випадку, якщо дитина не відчуває, що її люблять, тоді покарання вона сприймає як «особливе» ставлення батьків до неї, тому що вона погана і т.д. Це дуже важливі речі, які впливають на формування самооцінки. Батькам варто враховувати це.

7. А як в такому разі пояснити дитині, що ти її любиш?

Дуже просто, варто так і сказати: «Ти знаєш, що я тебе люблю, але ти вчинив не дуже добре. Ти знаєш, що за все треба нести відповідальність, тому я мушу покарати тебе. Я дуже сподіваюся, що у майбутньому ти ніколи так не чинитимеш і у мене не буде необхідності карати тебе знову». Все дуже просто. З дітьми варто бути щирими та безпосередніми, тоді будувати стосунки з ними буде простіше.

8. Бути щирими завжди-завжди? Адже існують ситуації, які дитина просто не може збагнути.

Це дорослим так може здаватися, що маленький не може збагнути. Насправді, найскладніші процеси та події можна описати простою мовою. Діти щирі, вони цінують і відчувають взаємну щирість. Навіть якщо ви не хочете щось пояснити, тому що вважаєте, що це не на часі, – так і скажіть: «Про це я скажу тобі за кілька років, а поки повір мені на слово». Тільки не забудьте за кілька років про це розповісти, адже важливо дотримуватися обіцянок. І не треба думати, що діти маленькі і про все забувають, якщо дитина дозріває для того, щоб поставити запитання – вона дозріває і для того, щоб отримати відповідь на нього. Це як з класичним прикладом про сексуальну освіту: якщо батьки не дадуть відповіді на «провокативні» запитання дитини – вона отримає їх від когось іншого. І часто ці відповіді будуть відображенням чужої небажаної картини світу.

9. Чи є ще якість правила покарань?

Відбуваючи покарання, дитина не має бути позбавлена можливості задовольняти біологічні та фізіологічні потреби. Наприклад, арешт у кімнаті слід тимчасово припиняти для того, щоб дитина могла в будь-який момент відвідати туалет та ванну кімнату, поїсти. Також пам’ятаєте, як поліцейські в американських фільмах зачитують права та склад злочину затриманим? Так і батьки мають обов’язково в зрозумілій для дитини формі пояснити причину її покарання та його суть. В іншому разі спробуйте уявити, що відчуває дитина, яка не розуміє – за що її покарали. Такі дії батьків викликають обурення та образу. Крім того, покарання має носити тимчасовий характер, наприклад, «цього літа ти не поїдеш з друзями до табору», «один місяць я не буду давати тобі гроші на кишенькові витрати», «місяць ти проведеш без соціальних мереж» тощо.

10. Все є досить зрозумілим та підпорядковується законам логіки.

Керуючись емоціями, багато батьків забувають про ці прості правила. Проте є ще і інші: наприклад, батькам варто уникати навішування «ярликів». Наприклад, замість того, щоб говорити: «ти – безвідповідальний», варто сказати «в даній ситуації ти поступив дуже безвідповідально». Здавалося, що в цьому особливого? Проте різниця є – і вона колосальна: замість того, аби ображати особистість, ви наголошуєте на поведінці в окремій конкретній (!) ситуації. Так само важливо: під час «проголошення карного вироку» не варто пригадувати минулі проступки. Слід керуватися правилом: один проступок – одне покарання. Це дозволяє актуалізувати конкретну ситуацію та максимально сфокусувати увагу дитини навколо неї. Так само важливо, щоб у своїй поведінці батьки були послідовними, а не забували про покарання тоді, коли у них добрий настрій, і пригадували тоді, коли поганий.

11. В окремих культурах, наприклад в японський, є традиція виховувати дитину до певного віку без обмежень та заборон. Наскільки це є доречним?

На сто відсотків сказати важко. Світ неоднозначний. Можна спробувати поглянути, який символізм несуть ці дві моделі поведінки. Якщо дитина живе у світі без обмежень та заборон, оточуючу дійсність вона сприймає як товариську, ресурсну, відкриту. Це, безперечно, формує активність, ініціативність, відсутність внутрішніх перепон. За японською моделлю таке щасливе життя без заборон триває недовго, до 5 років. Вони вважають, що дитина до 5 років – цар, до 15 років – раб, а після 15 років – рівний. Це пов’язане з особливостями формування психічних процесів і має своє раціональне зерно. Раніше ми говорили про те, що карати малу дитину і підлітка – це різні речі. Японці не нехтують покараннями, адже відома формула «дія–наслідок» представлена в усіх сферах життя людини. Зріла, відповідальна особа обов’язково має передбачувати наслідки своїх дій, вчитися на власних помилках, усвідомлювати плоди свого життя.

12. Як бути тоді, коли хочеться похвалити дитину? Чи існує межа між похвалою та розбещенням?

Звичайно, якщо ви вдячні своїй дитині або хочете її заохотити до чогось. Винагороджувати дитину варто тоді, коли ви бажаєте закріпити певну модель поведінки, наприклад, син завдяки своїй старанності та наполегливості покращив бал з математики – це є корисним як для успішності, так і для формування окремих рис характеру та навичок. За таке дитину можна похвалити та винагородити.

Хвала – це демонстрація того, що дитину приймають, що за неї вболівають. Навіть коли результату не досягнуто, але було докладено максимум зусиль, – все одно малюка варто підтримати. Варто пам’ятати, що ви підтримуєте особистість, а не здобутки. До речі, хвала у вигляді матеріальної винагороди (іграшки, солодощі, цікаве дозвілля) та емоційних проявів – дещо різні речі. Ви можете купити дитині вагон цукерок, але без справжньої батьківської уваги та підтримки – вона їх не оцінить.

13. Існують батьки, які розбещують своїх дітей надмірною хвалою? Чим з психологічної точки зору вони керуються?

Звичайно, є. В кожному окремому випадку – це щось різне, проте можна вивести певні узагальнення. Часто надмірної хвалою батьки компенсують власне почуття провини перед дитиною. Вони спокутують події, які вже давно втратили актуальність для дитини або забулися, проте не для її батьків. Крім того, надмірно розбещують дітей батьки, які з певних причин не хотіли малюка (можливо ще до його народження), на свідомому рівні це може заперечуватися. Таким чином, прощення дитини купляється подарунками та розвагами. В інших сімейних ситуаціях розбещують дітей батьки, які виховують довгоочікуваних, пізніх або дітей, які часто хворіють.

14. Чи є якась формула, як розумно заохочувати, підтримувати та карати дітей?

Єдиної формули немає. Батьки повинні розуміти, що всі їх дії матимуть свої наслідки. Найголовніше це те, що вони мають бути думаючими, щирими, справедливими та люблячими мамою та татком. Бажаю всім, щоб їх діти росли рішучими, ініціативними та любленими!

 

Також читайте "Батьки і діти: краще раніше, ніж пізніше"

"Сімейні сніданки"

"Ліплення позитивно сприяє розвитку дитини"

"Подорожі з дітьми"

 

6147 0

Коментарі до статті