Опішне (Опішня) містечко у Полтавській області, перша письмова згадка про яке датована 12 століттям. Вважається «найвищим» на Полтавщині так як знаходиться на пагорбах над рікою Ворсклою на висоті до 208 м. над рівнем моря. Козацьке Опішне знаходилося на перехресті транспортних та торгових шляхів, звідти один з варіантів походження назви: «опішити», тобто відпочити.
Через природні умови та ресурси гончарство на території сучасного Опішного культивується вже 3 тисячі років. На сьогодні містечко є центром сучасного українського гончарства.
Наче маленьке містечко, а щоб побачити все, чим місто багате, то треба там залишитися не на один день. По цілому місту банери та вказікники на музеї та інституції. Звісно, що все на тему гончарства та кераміки.
О, а ще враження, що опішняни дуже добре знають і розуміють одну із запорук тривалого та здорового життя. А саме те, що коли людина любить свою роботу, то це точно продовжує тривалість життя.
1) Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному — науково-дослідний і культурно-освітній заклад, метою якого є збереження й популяризація гончарської спадщини України
11 березня 1986 року в Опішні, за дорученням Ради Міністрів України, засновано музей гончарства. Через три роки прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етномистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу.
1992 року в структурі музею створено видавництво «Українське Народознавство»,
1993 року — Національний архів українського гончарства,
1995 року відкрито Науково-дослідницький центр музею-заповідника.
У 2000 році на базі Науково-дослідницького центру українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства створено Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України.
2001 року за указом Президента України музей отримує статус національного.
Діяльність музею-заповідника спрямована на збирання польових матеріалів, формування колекцій, наукове вивчення та популяризацію українського гончарства.
Експозиція музею знаходиться під відкритим небом, а також у закритому приміщенні. Робіт дуже багато. Різноманітні за стилем та часом виготовлення. Гостям музею надається можливість спробувати себе за гончарним колом. А також в кінці всі отримують маленькі подаруночки, що дуже додає настрою). Працівники музею без сумніву великі фанати гончарної справи, тому в розповідях відчувається душа. Не знаю, як вони з таким терпіння відносяться до всіх криворуких відвідувачів і до їх захопливих криків))).
І ще один доказ того, що улюблена справа продовжує життя. Мастер-клас для нас провів Микола Гаврилович Пошивайло (27.05.1930) – відомий опішнянський гончар, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва України, якому цього року виповнюється 85 років. Навіть не знаю, в кого було більше щастя на обличчі від зроблених глиняних рибок в дорослих, чи дітей).
Однозначно ліпка, гончарство, як арт – терапія допомагає відволіктися і налаштуватися на гарні думки. Я це відчула точно! І…за опішнянським левом я точно повернуся!!!
Що дуже сподобалося, що все можна фотографувати і за це не береться якихось додаткових оплат ( я завжди от думаю, що це таке от жлобство, як платний мішечок у спермаркеті))), а також можна ходити по всіх газонах, на який розміщені експонати. Лише торкатися нічого не можна, проте саме ця заборона дуже потрібна, бо руки тягнуться і тягнуться))). В сувенірній крамничці при вході можна купити керамічні вироби, а ще різноманітні книги про мистецтво.
На екскурсії поводилася може не надто чемно, бо бігала і все фотографувала. Стриматися не реально! На щастя не виділялася, бо так поводилися практично всі))).
Музей-заповідник – це те місце, куди можна повертатися знову і знову. Бо щоразу будеш помічати деталі, які з першого разу не проявилися.
2). Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Коле́гіум мисте́цтв у Опі́шні» — освітній заклад, що надає початкову мистецьку освіту із образотворчого мистецтва та гончарства. Із 2004 року підпорядкований Міністерству культури і туризму України.
У 1997 році в структурі Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному було на основі Опішнянської середньої школи № 2 та діючої в її складі студії «Сонячний круг» створено перший і єдиний в Україні спеціалізований навчальний мистецький заклад подібного типу — «Колеґіум мистецтв у Опішному». 4 грудня 2001 року його було реорганізовано в Спеціалізовану художню школу-інтернат І-ІІІ ступенів. З 2004 року заклад набув статусу державного, підпорядковуєтьсяМіністерству культури і туризму України.
Від 20 січня 2014 року колегіуму присвоєно ім’я академіка Василя Григоровича Кричевськог
Учні 1-11 класів разом із загальноосвітніми дисциплінами вивчають гончарство, скульптуру, технологію, рисунок, живопис, композицію, кольорознавство, основи технічного рисунка, креслення, історію мистецтв, основи керамології.
До навчально-виховного процесу долучаються майстри-гончарі, малювальниці, технологи, художники, які навчають учнів українському гончарству, виготовленню традиційних іграшок та гончарних форм посуду, опішнянському наліпленому декору та мальовці.
Так от, з перших хвилин, як ми зайшли до колегіуму, діти вирішили, що хочуть тут навчатися. Та й не лише діти, але й дорослі). Класи-майстерні, коридори-експозиції… Просто неймовірно!
Директор колегіуму кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України Овчаренко Людмила Миколаївна, увесь колектив та учні живуть своїм дітищем. «Інтернат» – поки це лише мрія, бо відсутність належного фінансування не дає змоги закінчити приміщення, де діти з інших міст та сіл могли жити під час тижня. Тому поки в колегіумі навчаються лише ті, кому додому близько.
В коридорах школи розміщена експозиція дитячих робіт, а також унікальних витворів, які передали в музей прості люди. Плесканець з годинником та портретом – гордість експозиції. Датований 1933 роком, голодоморним періодом, як нам пояснили.
Діти саме вийшли на перерву. Відразу стало страшно за виставлені речі, проте вони так чемно парами пішли у їдальню, що стало зрозуміло, що експонатам нічого не загрожує).
Тільки відійшов шок від почутого та побаченого, а нас кличуть спуститися поверхом нижче у шкільний музей. Ну музей так музей. Хто б міг подумати, що там величезна кількість залів з чудовими експонатами? Роботи учнів та випускників, окремі зали з виробами, які здобули гран-прі та високі відзнаки, кімнати з роботами, які не перемогли, проте відзначені колективом. А далі меморіальні кімнати визначних гончарів Опішного та регіону… А далі зали старовини… А далі ще і знову… Повірте, це було щось неймовірне! І це все у підвалі школи!!!
Довкола колегіуму велика територія, де також багато робіт. Перед входом велосипеди. Рівнинна місцина дозволяє пересуватися цим транспортом без проблем, незалежно від віку і на довгі відстані теж. І керамічні велосипеди теж там були). Пані Людмила могла розповідати про кожну роботу цілу історію. Хто зробив, коли, де виставлялася ітд. Відчувалася гордість в голосі. Хоча, чого дивуватися? Як можна не пишатися такими талантами?
… На гільзах та на коробках з-під патронів, які привозять з фронту, діти малюють малюнки. Ці речі продаються і всі кошти ідуть на потреби АТО. До сліз… направду…
Після спілкування з колективом ми дійшли висновку, що у них все вийде у всіх їхніх починаннях. Щиро їм цього бажаємо!!!
3). Меморіальний музей-садиба філософа та колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа.
Ззовні наче просто сільська хата. Довкола тільки бездоганно рівна зелена трава і кілька фруктових дерев. А всередині ціла епоха прожита простою людиною з усіма її уподобаннями та талантами.
Леонід Опанасович Сморж (07.11.1927 – 21.07.2009) – видатний український учений-філософ, керамолог, колекціонер старожитностей, доктор філософських наук, професор.
Серед його захоплень – поезія, живопис, фотографія, колекціонування творів народного мистецтва. За життя він був власником найбільшої в Україні приватної колекції опішненської кераміки. Леонід Сморж досяг багатьох вершин. Тим періодом, коли формувались його доля і характер, були роки Другої світової війни. З 15-ти років юнак воював на фронтах німецько-радянської війни. Переживши багато драматичних моментів, бачачи смерть навкруги, Леонід Сморж осягнув ціну життя і намагався недаремно прожити кожну хвилину.
Знаєте, люди діляться на тих, хто купує лише ужиткові речі, але є й ті, які не можуть встояти, бо «гарне і чудове» … Так от, я належу до другої категорії, тому мені в тій садибі було так добре і затишно. А колекція керамічних левів може конкурувати з музейними експонатами. Хотілося там залишитися на довше, роздивлятися і роздивлятися.
4) Музей мистецької родини Кричевських
Будинок Криче́вського-Лебіщака́ — будинок у стилі українського модерну, зведений 1916 року в Опішні за проектом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака.
У будівлі в різні часи розміщувались такі об’єкти:
Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства (1916–1919 роки);
Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941 роки);
Артіль-завод «Художній керамік» (1929–1987 роки).
На фасаді будівлі розміщена «Стіна гончарної слави» — пам’ятні дошки видатним діячам культури, чия діяльність пов’язана з Опішнею.
На початку січня 2013 року з нагоди 140-річчя від дня народження Василя Кричевського у приміщенні відкрився музей мистецької родини Кричевських. Чималу кількість експонатів передали музею-заповіднику спадкоємці Василя Кричевського зі США.
Василь Кричевський автор малого гербу України (1918 рік). А його рідний брат Федір Кричевський, \”Поцілунок\” якого є однією з моїх найулюбленіших картин. І через неї також я можу ходити в національний художній музей знову і знову.
За будинком гарний став, а також керамічні скульптури. На сьогодні будинок на реконструкції, але відкриття планується найближчим часом. Активно ведуться роботи. Мостяться доріжки, все чиститься, допрацьовується.
Приємно було дізнатися, що одну з меморіальних дошок для музею зробив львівський скульптор Вородимир Цісарик, якого я особисто знаю.
5). Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко.
Музей почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня глиняної іграшки, член Національної спілки художників УкраїниОлександра Федорівна Селюченко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію опішненської іграшки, створила велику кількість як нових, так і традиційних образів. Її роботи вперше були представлені на Всеукраїнській виставці дитячих іграшок у Києві (1946), де зайняли призове місце. З того часу роботи Олександри Федорівни можна було неодноразово побачити на престижних обласних, республіканських та міжнародних виставках, звідки твори розходилися по музейних колекціях. Значна їх частина й нині зберігається в приватних колекціях різних куточків світу. За життя Олександра Федорівна завжди вболівала за стан опішненського гончарства, охоче передавала знання усім бажаючим, а особливо дітям та молоді.
На жаль за браком часу ми не встигли у садибу. Проте у кожній екскурсії згадувалося ім’я цієї авторки. Є причина повернутися!
6) Меморіальний музей-садиба славетної гончарної родини Пошивайлів.
Родина Пошивайлів вже не перше століття займається гончарством в Опішному. Ми не потрапили всередину, бо садиба на реконструкції, проте мали честь познайомитися з представниками родини паном Миколою (який проводив нам майстер – клас в музеї) та паном Олесем, сином пана Миколи, який є директором Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України, провідним науковий співробітником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, доктором історичних наук, заслуженим діячем науки і техніки України, головою Правління Українського керамічного товариства.
В музеї мистецької родини Кричевських є меморіальні дошки Пошивайлів.
Про Опішне можна писати дуже багато. Проте варто хоч раз приїхати і все побачити самому. А ще краще стати частиною цього всього, навіть, через короткий мастер-клас.
Щороку в кінці червня в Опішному проводиться науково-мистецька акція національного масштабу «Здвиг», що спрямована на пізнання традицій і досягнень гончарної культури, розвиток сучасного гончарства, популяризацію мистецтва кераміки в Україні. Цього року акція припадає на 22-28.06.2015.
Ще важливий момент. Ви не зможете втриматися і нічого там не купити). Тому враховуйте це плануючи подорож.
Україна чудова та безмежна!
У дописі використано матеріали з вікіпедії. Фото автора.
