Публікуємо главу із книги Бріджит Пейн “Як мистецтво може зробити вас щасливішими”, в якій автор, спираючись на дослідження, розповідає про те, як мозок сприймає мистецтво, що художні образи дають не тільки нашому внутрішньому світу, але й нашому тілу, і як мистецтво допомагає подолати дитячий егоцентризм і відчути й усвідомити справжню сутність трьох дуже важливих реальностей: реальності цього світу, реальності інших людей і реальносты самого себе.
Деякі витвори мистецтва складні для сприйняття, інші – не користуються великою популярністю, треті викликають захват та трепет майже у кожного. Чим вони відрізняються? Як навчитись розуміти роботи художників, письменників та других творчих особистостей? І чому ми не можемо обійтися без мистецтва? Книга письменниці та художниці Бріджіт Пейн під промовистою назвою “Як мистецтво може зробити вас щасливішими” розповідає про силу творчості. Це просте та практичне керівництво підкаже, як розбиратися в мистецтві, як надихатися ним і як дозволити мистецтву надихнути в самого себе життя. Ми вирішили опублікувати главу, в якій автор, спираючись на дані психології та нейронауки, пояснює, чому мистецтво дійсно може зробити нас більш щасливими. Читаємо.
Мистецтво – чародійне
Так, мистецтво – здатне творити дива. Дослідження показали, що спостереження творів мистецтва стимулює рухову кору – ту частину мозку, яка контролює рухи тіла. Коли ви тільки дивитесь на об’єкти мистецтва, ви не лише бачите його чи думаєте про нього, ви відчуваєте його всією своєю істотою. В буквальному сенсі: ви відгукуєтесь на витвір мистецтва всією душею та всіма клітинами, воно впливає на ваші почуття, розум, емоції та навіть на ваше фізичне тіло. Це можна назвати першою чародійною властивістю мистецтва. Воно проходить скрізь вас, як електричний розряд.
Залучаючи до цього науку, ми виявляємо ще більш чудового. Одне дослідження довело, що розгляд пейзажів, особливо морських, не лише зменшує стрес, але й прискорює процес одужання після хірургічних операцій. Не дивлячись на архетип художника, що страждає існує міцний зв’язок між творчістю (і в особливості – зайняттями яким-небудь видом мистецтва) та щастям.
Однак це не все. Завдяки мистецтву ви можете відчути та усвідомити справжню сутність трьох дуже важливих реальностей. Пізнання будь-якої з них може зробити вас більш щасливими. Розуміння всіх трьох, можна сказати, сп’яняє, настільки сильно, що при цьому підвищується якість життя і задоволення від нього. Ось вони:
- Перша – реальність цього світу.
- Друга – реальність інших людей.
- Третя – реальність самого себе.
Реальність цього світу
Світ навколо нас вражає. І не тільки масштабними речами: океанами, заходами сонця,, Ейфелевою вежею й іншими подібними штуками. Як казав Енді Ворхол, ти можеш побачити багато чудесного в малому, якщо дозволиш собі це. Банка супу “Кемпбелл”, осіннє сонце на цеглинах, вії, жирафа. Налаштувавшись на величність реальності – і природної, й рукотворної, – ви можете збільшити свій щоденний коефіцієнт щастя.
“Необхідно дозволити звичайним нудним речам стати цікавими”
Енді Ворхол
Великі мислителі від поетів до психіатрів, філософів та вчених знали, що це так. Одне з найкращих ліків проти хвороби (починаючи з незрозумілого нездужання до серйозної депресії й всього, що знаходиться між цими двома полюсами: самотність, туга, нудьга, творчий застій, хандра) – зробити крок за двері. З’їздити до океану. Зайти в кафе на кутку. Дозволити людям, чи предметам, чи природі проникнути через ваші очі й залишити відбиток у вашому мозку. Почніть бачити їх красу, і радість по крихітним краплинам стане заповнювати ваше серце.
Але як? Ваш мозок чудово вміє блокувати – він просто зобов’язаний це робити. Його робота багато в чому полягає в тому, щоб ви не усвідомлювали більшу частину того, що відбувається навкруги вас. Інакше ви будете паралізовані подразниками. Якщо якийсь об’єкт не хоче вас з’їсти і якщо ви самі не можете його з’їсти чи відтворити з ним нових людей, ваш древній мозок, “мозок рептилії”, не хоче, щоб ви замислювались про нього. Як з цим боротись? Як битися зі століттями умисної сліпоти в ім’я виживання? Як нам проробити діру в бар’єрі, який відділяє нас від блискучої суті речей? Ви знаєте відповідь: мистецтво.
Іноді вийти на вулицю і подивитись на кришки люків чи хмари недостатньо. Наш мозок підпорядкований умовностям, ми абсолютно впевнені в тому, що різні дрібниці речового світу не потрібні й не важливі, і занадто добре натреновані не звертати на них увагу. Нам потрібний провідник. Хтось, хто прийшов до нас і побачив світ так, як міг тільки він один, а потім на основі побаченого створив щось, що не міг створити ніхто інший. І коли ви дивитесь на цей предмет, чари діють вдвічі сильніше (взагалі його дія збільшується в мільйон разів, однак ми поки що говоримо про перші моменти): ви бачите перед собою і красу, яку ця людина створила, і – через цю річ величезний світ, який надихнув її творця. Той самий світ, який оточує нас прямо зараз.
Одне із найважливіших властивостей мистецтва полягає в тому, що воно не підходить для всього. Воно не для того, щоб вам стало легше. Насправді воно може засмутити вас чи погіршити настрій. Однак воно майже завжди змусить вас щось відчути (навіть якщо ви вважаєте, що саме цей вид мистецтва не для вас). І якщо ви дозволите, воно майже завжди змусить вас бачити. А вміння бачити – це те, заради чого все затівалося.
Реальність інших людей
Ми всі спочатку були маленькими дітьми. Вірніше, спочатку ми були зиготами, далі немовлятами, далі маленькими дітьми. Однак основна передумова одна: ми всі починали як егоїсти. Ми були глибоко, абсолютно і повністю егоцентричні. ВВідомий дослідник когнітивного розвитку Жан Піаже одним з перших помітив, наскільки глибоко егоїстичні й наскільки повинні бути егоїстичні маленькі діти. Він говорив, що це відповідний для егоїзму вік. Що ми дорослішаємо, коли навчаємося бачити речі з точки зору інших людей. Вчимося вірити, що почуття інших людей такі ж важливі для них, як наші – для нас. Абсолютно точно, що ми не народжуємося з цим, ми наполегливо вчимося цьому протягом тривалого часу. Як говорить Френк Чимеро, можливо, цей процес триває навіть довше, чим наше життя.
Джорж Еліот, письменниця дев’ятнадцятого століття, яка в наш час не дуже популярна, внесла великий внесок в скарбницю людської мудрості, сказавши, що культивування емпатії – це справжня і гідна людини праця і що кращі з нас дотепер працюють з цим над собою, не дивлячись на зрілий вік. Тому що це диявольські важко. В кожному з нас дотепер живе мала дитина, якій зовсім нецікаво, як почуває себе хтось інший. Ви коли-небудь намагались примусити малюка зробити щось, чого він робити не хоче?
Так. Це важко.
Так що, можливо, ви запитуєте себе: яке відношення це має до питань мистецтва і щастя? Відповідь: пряме. Якщо емпатія – один з основних ресурсів глибокого людського щастя (на відміну, скажімо, від того скороминущого відчуття щастя, яке дає пиво чи шоколадка), мистецтво – це джерело емпатії.
Реальність самого себе
Якщо в глибині душі ми всі – маленькі егоїстичні діти, нам не потрібно хвилюватись про значення власної реальності, правда? Однак проблема в тому, що ми завжди занадто егоцентричні та ніколи не навпаки. Вірно? Ну так. За рідкісним виключенням.
У кожного з нас є рептильний мозок – найдревніша, доісторична частина людського мозку, – яка велить нам не займатись нічим, крім виживання. Крім цього, кожен з нас має велику кількість культурних обмежень, про які ми говорили раніше і які неминуче мільйоном способів поміщають нас в тісні рамки. Крім того, в наш час всі ми серйозно перевантажені.
Ми весь час відчуваємо втому. Знаходимось в стресі. Що годин в добі нам недостатньо, щоб зробити те, що ми маємо зробити за цей день. Нам ніколи не вистачає часу на друзів та сім’ю, не кажучи про нас самих.
Мистецтво володіє силою, здатною звільнити нас від думок, що повторюються день за днем – від колеса для хом’ячків, що вертиться у вас в голові. Воно здатне зламати дурні звички вашого розуму, позбавить вас від занепокоєння та дріб’язковості. Це третій способі, яким мистецтво зв’язує вас з реальністю і робить вас щасливіше, ніж коли ви відірвані від неї. Воно дозволяє вам стати краще. Більш щасливим, більш повно відчувати життя.
Пишномовне ствердження? О так. Однак якщо є така тема, яка спочатку надихає на пишномовні судження, а потім виявляється, що вона і справді гідна їх, то це мистецтво.
За матеріалами книги: “Як мистецтво може зробити вас щасливішими”
