.jpg)
Соціофобією називають розлад, який відноситься до групи тривожно-фобічних. При ній людина не є небезпечною для себе та оточення, однак страждає якість її життя. Цей страх виникає тільки в ситуації соціального контексту.
Одна з основ соціофобії – негативний соціальний досвід
Людина може простежити, що тривога з’являється чи підсилюється тільки в присутності людей. Вона супроводжується проявами в тілі: потіють долоні, частішає серцебиття, червоніє чи блідніє обличчя. При завершенні цієї ситуації все припиняється.
Ще для фобічних станів характерне уникання, яке формується через прояв страху. Наприклад, людина помічає, що як тільки вона попадає в компанію інших, у неї з’являються переживання, які складно перенести. Вона один, два рази це помічає – і вирішує зовсім більше туди не ходити. І облаштовує своє життя так, щоб не потрапляти в подібні ситуації.
Таке рішення приводить до вторинного замикання на собі та своїй проблемі, до ізоляції, самотності, депресії, якщо це довго триває. І найважливіший критерій – суб’єктивний, якщо вона вважає, що у неї з цим проблеми. Цього достатньо, щоб звернутись за допомогою.
На відміну від соціофобії, інтроверсія, як і екстраверсія – являє собою особливість характеру. Інтроверту може бути комфортно у своєму закритому стані. А невротику зі своїм неврозом, як правило, живеться погано, і в цьому головна проблема.
Він немовби затиснутий в лещата. Звичайно ті, хто страждає від соціофобії, намагаються впоратись зі своїм станом, подолати його. Що є головним відмінним критерієм від інтроверсії.
Найчастіше люди, розуміючи, що вони відчувають труднощі в комунікації вибирають професії, де спілкування мінімізовано. Вони працюють з комп’ютером чи з машинами та часто успішні в цьому. Однак, із життя можуть цілковито випадати сфера особистих чи дружніх відносин, тому що всі контакти мають виключно професійний характер. Соціофоб приходить з роботи – починає страждати й знову йде до комп’ютера. Так виглядає типовий сценарій.
Є і такий варіант: людина з метою подолання вибирає професії, які пов’язані з комунікацією. Так себе через силу натаскує. Це рідкісна ситуація, однак вона зустрічається. І третій варіант – не в переважній кількості випадків, однак часто в результаті психологічної роботи у соціофоба виявляються глибокі «соціофільні» тенденції. До них відносять тих людей, які хочуть виступати перед аудиторією, бути успішними в комунікативних видах діяльності. Це знаходиться під «кришкою» соціофобії, яка сформувалась у відповідь на середовище. В процесі психологічної роботи цей потенціал розкривається.
Варто зауважити, що у кожного, хто страждає від соціофобії ситуація унікальна, і причини різні, однак завжди вони пов’язані з минулим.
Причини соціофобії
В першу чергу – це негативний соціальний досвід.
Коли в ранній період життя людина якимось чином проявляє себе – в сім’ї, школі, кружках – і отримує у відповідь байдужість або негативну оцінку. Осміяли, наприклад. А у дитини є цей «соціофільний» потенціал, тому його це так і зачіпає.
Ситуація минає, а сприйняття соціуму як загрози самооцінці залишається. В деякому сенсі соціофоб в собі несе своє минуле, як в рюкзаку, і в потрібний момент чи в непотрібний несвідомо дістає і накладає на новий соціальний контекст.
Ще одною причиною може бути відсутність соціального досвіду: людина просто не володіє визначеними соціальними вміннями, її своєчасно не навчили того чи іншого, щось не розповіли. Тоді їй важливо його отримати, узнати, як роблять інші. В цьому відношенні дуже гарно працюють терапевтичні групи. Там люди діляться досвідом, щось із цього можна взяти для себе, отримати нові навички, соціальну підтримку чи свіжий погляд на ситуацію.
Чи лікується соціофобія?
Згідно з деякими дослідженнями, до 90% пацієнтів з соціофобією виліковуються при коротко- і середньостроковій терапії. Мова йде про декілька місяців інтенсивної роботи. Тривалість залежить від парадигми, якої дотримується психотерапевт.
Одним із важливих тез – неврози, в тому числі соціофобія, не лікуються без психотерапії. Тому що в основі – відсутність соціальної підтримки та досвіду, що неможливо заповнити препаратами. Як правило, людина не готова самостійно ризикувати та добирати ці уміння, у неї не вистачає внутрішнього ресурсу. Тому при лікуванні неврозів психотерапія необхідна, хоч в будь-якому об’ємі – групова, індивідуальна.
Без такої роботи проблему прибрати дуже складно. Вона ніби живе своїм життям, людина пускає її на самоплив, і вона розвивається, видозмінюється з плином часу, з’являються нові симптоми, старі можуть зникнути. В медицині це називають «патоморфоз» – коли захворювання в динаміці часу змінює свою форму.
За матеріалами: http://bit.ly/38U3Jb6
