Про Великдень можна писати по-різному. Можна заглиблюватись у релігійні та історичні аспекти, можна писати про традиції та звичаї. А я хочу запропонувати вам те, яким Великдень бачила Дарія Цвєк, українська кулінарка, у своїй книзі \”Малятам та батькам\”.
\”З давніх давен по довгій зимі люди з нетерпінням чекали весни, а з нею і Великодніх свят. Великдень майже завжди припадає на квітень. Існувала така прикмета, якщо свято припадає на початок квітня, то весна буде рання, тепла, сонячна, якщо ж на другу його половину – то пізня, холодна і дощова\”. Часто ця прикмета справджувалася. Побачимо, як буде цього року.
Святу передує Великий Піст. Церква встановила закони, за якими належить поводитися у часі посту. Встановлено їх для того, щоб люди, відмовившись від усяких розваг, замислилися над своїми вчинками і подумали, що доброго зробили вони у своєму житті та які мають мають за собою провини, аби у майбутньому їх виправити і більше не повторювати. Упродовж посту, хоча б тричі на тиждень – у понеділок, середу і п’ятницю їмо дуже скромно, без м’ясних і молочних продуктів. Звільнені від посту старі хворі люди, діти, вагітні жінки і матері, які годують груддю.
Згадую, як колись було в мене вдома. Моя бабця заготовляла на піст велику банку маринованих оселедців, бо в п’ятницю не готували традиційного обіду. На обід була печена картопля, маринований оселедець і квашена капуста з олією. Дітям варили молочну кашу. Моя бабця так дотримувалась посту, що у Великодну п’ятницю, навіть, води в рот не брала, а дідусь на час посту переставав курити. Першу цигарку запалював аж по Великодньому сніданку, по свяченому яйці, як то було прийнято. Це стримування виховувало людину у скромності, в прихильному ставленні до всіх, привчало до добрих вчинків. У Великодню п’ятницю всі йшли у церкву до плащениці. У цей день не вільно було робити великих робіт, а також палити в печі, або щось пекти.
Пригадую воєнні часи. В моєї бабці було невеличке господарство. Якось під час посту я попросила бабцю, щоби зарізати курку, бо я мала на руках двоє маленьких дітей, а з харчами було важко. Та бабця аж крикнула на мене: \”Ти що, не знаєш, що то піст?\” Курку таки дала, але наказувала, що курка – дітям, аби я не їла м’яса і не пила розсолу – така строга була додотримання посту.
Великоднім святам передували великі приготування і багато праці. До свят обов’язково білили хату. Жінки цілий піст довгими вечорами вишивали при нафтовій лампі, бо тоді електрики по хатах не було. Існував звичай, що на Великдень усі мусили бути вбрані в нові вишивані сорочки, мати нові вишивані рушники і все – від стоп до голови – мало бути новим.
На Великдень готувалося спеціальне печива: паски круглої форми, баби і сирники. Крім печива до свят готували вироби з м’яса: ковбасу, шинку. Могло бути і печене порося. Шинку маринували і перед печенням загортали в тісто з темної муки, замішане на квасному молоці. Тісто проколювали виделкою, щоби під час печення виходила пара, і пекли шинку в печі протягом двох годин. Дехто також пік порося, начинене гречаною кашею. Поросяті перед свяченням вкладали в рот варене яйце або корінь хрону, до посвяти його ніс сам господар. Оповідають таку бувальщину: якось господар ніс посвячене додому (а було по дощі), спіткнувся – і порося випало йому з рук просто в багно. Господар глянув і каже зажурено: \”Свиня свинею: хоч свячене, а все-таки лізе в болото\”.
Усі приготовані до посвячення наїдки складалися у спеціальний кошик – пасківник, який зберігали з року в рік і святили коло церкви у суботу ввечері або у неділю вранці після Служби Божої.
Тепер варто нагадати, що кладемо до кошика святити, бо все має свою символіку. Отже, паску – \”достаток у домі\”, сир, масло, кільце ковбаски – добробут, яйця (то земля, жовток – сонечко), писанки, сіль – символ мудрості, хрін – символ терпіння Христа.
Тепер у пасківник часом кладуть екзотичні фрукти: банани, помаранчі, ківі, але це суперечить давнім традиціям. Перед посвяченням запалюємо свічку у пасківнику, щоб підкреслити святість того дня. Після посвячення кожен спішить додому, щоб донести запалену свічку до хати і поставити її на святковому столі – то буде добрим знаком для всієї сім’ї.
Уся родина святково одягнена вранці на Великдень іде до церкви (якщо не пішла звечора на всеношну). Ще затемна починається Великодня Утреня, потім – Літургія. Нарешті до закінчення Служби Божої, священник кропить свяченою водою виставлені рядком кошики з пасками. Раді та веселі люди повертаються додому і сідають до святкового сніданку – щойно тепер закінчується піст. Перед Великоднім сніданком господар ділить свячене яйце на стільки частин, скільки осіб є у родині, підходить до кожного, частує, складає побажання, цілує і каже: \”Христос воскрес!\”.
