Українські лікарі, що залюбки грають у футбол, живуть в непростому ритмі, адже час на тренування потрібно знаходити щонайменше 1–2 рази на тиждень, а коли триває підготовка до важливих ігор – то ще частіше. І все-таки можливість знаходять. Адже українські лікарі-футболісти не тільки отримують задоволення від гри, не тільки активно відпочивають, а й захищають честь країни на міжнародних змаганнях. Наші лікарі брали вперше участь у 19-му Чемпіонаті світу з футболу серед лікарів, який проводився в Угорщині, на якому здобули результат, на який навіть самі не очікували. Шосте місце з першого разу – це, без сумніву, успіх. Українські хірурги, стоматологи, кардіологи та лікарі інших спеціальностей з медичної футбольної збірної розповідають про захоплення спортом і шлях команди до змагання світового рівня.
«Чемпіонат світу з футболу серед лікарів започаткували 19 років тому, – розповідає тренер української збірної, дитячий хірург із дитячої обласної лікарі міста Боярки Ігор Миколайович Боровик. – Спочатку це були товариські зустрічі, що трималися буквально на емоціях та бажанні об’єднати лікарів, захоплених футболом. З року в рік чемпіонат ріс і розвивався, вливалося більше команд, підключилися засоби масової інформації, тож тепер це справжнє спортивне змагання світового рівня». Втім, сам тренер дивується, що в Україні про чемпіонат дізналися лише нещодавно. А коли дізналися – то не йняли віри, що вдасться знайти добре підготовлених гравців, згуртувати їх накволо однієї ідеї, зробити справжню команду. «Навіть все життя граючи у футбол, я не думав, що стільки моїх колег захоплені цією грою. Якби знав – зібрав би команду раніше», – жартує Ігор Боровик.
Усі лікарі – гравці української збірної з футболу ганяють м’яча змалку. Хтось грав з однолітками у дворі, хтось відвідував спортивну школу, багато хто знаходив час на футбол навіть під час студентських років, хоча це, за визнанням лікарів і спортсменів за сумісництвом, було нелегко. Інтерес до футболу серед лікарів виявився досить високим. А буде – ще вищим! Вже створено Всеукраїнське об’єднання «Українська футбольна асоціація лікарів», яку очолив один із гравців команди, лікар-хірург Микола Шпаковський. «У наших планах – відкриття регіональних осередків у кожній області України, вже працюють осередки в Криму та Київській області, на черзі – Вінниця, Чернівці, Рівне та Хмельницький, – розповів М. Шпаковський. – Така активність лікарів дозволить тренеру обирати справді сильних гравців, які тренуються не лише на Київщині, а й в інших областях, тож зможемо зібрати справді сильний склад».
Можливо, скептики скажуть: «Авжеж, лікарі грають у футбол… Може, насправді ніякі вони не лікарі? Може, беруть до команди професійних спортсменів?» Таке у медичному футболі, як з’ясувалося, просто неможливо. До гравців – досить серйозні вимоги як до спеціалістів. Усі вони подають до оргкомітету Чемпіонату копії дипломів та довідки з місця роботи, і оргкомітет має право перевірити правдивість кожного поданого пакету документів. Перевірки справді проводять, причому не тільки дистанційно, але й на полі. Під час перерви у грі будь-яких двох гравців будь-якої команди можуть «запросити» на професійну лікарську розмову. Чемпіонат світу з футболу серед лікарів – це не тільки спортивний захід. «Представники команд з усіх країн готують доповіді, вдень у нас семінари та зустрічі, а ввечері – гра, і так вісім днів Чемпіонату», – так коротко змалював режим під час змагань ще один гравець команди, кардіолог Антон Степура.
Команда лікарів-футболістів має відповідати й іншим обов’язковим вимогам. Наприклад, на полі під час гри мають бути два гравці віком старше 35 років і двоє – старше 45. До речі, професійним спортсменам таке й не снилося. У них по-іншому: вийшов на поле, віддався грі наповну і – заміна. У нашої збірної такої можливості поки немає, особливо якщо йдеться про вікових гравців. Тож зараз ми активно працюємо над складом команди. Наш галузевий чемпіонат проводиться раз на рік, тож у цьому році маємо серйозні плани на ігри в Бразилії».
Приємно, що й на Батьківщині лікарів-футболістів підтримують. У команди вже є спонсор, підтримку надала й Федерація футболу України – завдяки їй у збірної лікарів є тренувальна база. Коли йшлося про виліт команди до Угорщини, одна з туристичних компаній допомогла у підготовці документів та придбанні квитків, але все ж таки основний фінансовий тягар участі в Чемпіонаті – поки що на плечах самих футболістів: практично все вони оплачували з власної кишені. На це, звичайно, не скаржаться, адже не лікарське це діло – скаржитися. Ігор Боровик: «Насправді для кожного гравця команди на першому місці – лікарська справа. А на другому місці – … навіть не футбол, а національна ідея. Ми пишаємося тим, що є українцями, що виходимо на поле в формі кольорів національної збірної. І лише на третьому місці – футбол як гра, як спорт».
Троє моїх співрозмовників з юних років серйозно думали про спортивну кар’єру, але перемогло інше професійне прагнення. Ігор Боровик каже про себе, що в ньому, незважаючи на серйозні футбольні перспективи, «переміг дитячий хірург». Антон Степура, хоч і намагався присвячувати час футболу навіть у нелегкі для кожного медика студентські роки, зрозумів, що віддаватися повністю можна лише одній справі – і нею стала медицина. Микола Шпаковський теж, хоч і мріяв про футбол, коли постало питання про вибір професії, зрозумів, що буде лікарем. Втім, організаторський хист виявився не зайвим, коли зайшла мова про створення Української футбольної асоціації лікарів, яку він очолив, і тепер почувається відповідальним не тільки за своїх пацієнтів, а й за колег – членів однієї команди.
Втім, відповідальність відчуває і кожен із гравців, і тренер. Влітку 2014-го українська футбольна збірна лікарів має привезти з Бразилії не гріший результат, ніж цьогоріч. «Нам буде соромно посісти навіть сьоме місце, – зізнається Антон Степура. – Тож тренуємось». «У лікарів так заведено – прагнути кращого, не зупинятися на досягнутому, – додає Ігор Боровик, тренер команди. – Ми стали шостими, тренувавшись до цього лише півроку. Вісім днів протягом Чемпіонату дали нам значно більше, ніж 6 місяців тренувань до цього. Тож влітку будемо мати більше досвіду, тому й дивимося вперед з оптимізмом».
