Старіння населення – загальносвітова тенденція XXІ століття. Завдяки розвитку охорони здоров’я та соціальній підтримці кількість літніх людей постійно зростає. Згідно зі звітом ООН, у 2019 році частка тих, кому виповнилось вже 65 років, досягла 9% (кожна одинадцята людина на планеті) і згідно з прогнозами до 2050 року складе 16% (кожний шостий). Це тягне за собою глобальні зміни у всіх сферах життя, від економіки (збільшується демографічне навантаження на тих, хто працює, перебудовується ринок праці) до соціокультурних відносин всередині сім’ї й суспільства. Однак старість дотепер оповита великою кількістю страхів та стереотипів та залишається “тим-що-не-обговорюють”. Чому так відбувається і невже знову в усьому винні бумери?
Що таке геронтофобія
Геронтофобією називають боязнь старості та всього, що з нею зв’язано (хвороб, що проявляються з віком, літніх людей, їх вигляду, запаху та звичок), – вкрай розповсюджене явище. Згідно з результатами опитування, яке провела компанія “Пфайзер” у 2014 році, близько 87% американців відчувають як мінімум один з таких страхів.
На першому місці (23%) виявилась боязнь фізичної неповноцінності, на другому (15%) – розумових відхилень.
Цікаво, що смерть лякає тільки 10% опитаних, тобто прояви старості викликають набагато більше сильних негативних переживань, ніж її кінцевий результат. Подібний страх виникає через заперечення та, як наслідок, дискримінації літніх та великої кількості стереотипів, пов’язаних з ними. Так, попри те, що на ейджизм більше скаржиться молодь, людям старше за 60 жити через це значно складніше.
Будь-який набір забобонів, назва якого частіше закінчується на “-ізм”, заснований на тому, що всіх, хто має яку-небудь загальну ознаку (стать, колір шкіри, вік і т.д.), прирівнюють до однорідної маси і судять про них, спираючись на стереотипи. Здавалось би, що тут не так? Адже всі літні люди дійсно “літні”. І не важливо, що комусь з них 60, а комусь 90 і вони належать до абсолютно різних поколінь.
Наділяти їх однаковими поглядами, думками та почуттями – це те ж саме, що порівнювати п’ятирічну дитину, яка мріє навчитись кататись на двохколісному велосипеді з п’ятдесятилітнім чоловіком, який вирішив на нього більше не сідати. Люди, яких ми звикли називати “літніми” можуть бути активніше ніж “молоді” на рівних з ними займатись економічною та політичною діяльністю (подивіться на склад правління!) і зовсім не відмовляться від соціального життя. До речі, ВОЗ вважає, що тепер ейджизм розповсюджений навіть більше, ніж сексизм та расизм. Але ж всі ми там будем.
Тепер офіційно: старий кінь борони не псує
На жаль, будь-яка дискримінація серйозно впливає на рівень життя тих, хто їх піддається. В наші дні дуже розповсюджений ейджизм на робочому місці: люди, які досягли пенсійного вважаються менш освідченими та продуктивними, ніж колеги, яких щойно найняли. Без сумніву, інколи це відповідає дійсності, однак дослідження показує, що когнітивні здібності літніх працівників (65-80 років) та молодих (20-31) цілком можна порівняти. Правда, представники старшого покоління потребують більше часу для того, щоб освоїти задачу, проте в довгостроковій перспективі вони працювали стабільніше за свого середньостатистичного юного опонента, та використовуючи накопичений досвід, успішніше придумували нові стратегії та проходили випробування.
Молоді схоплювали все на льоту, однак через меншу зосередженість поступалися в продуктивності.
І все ж працівників у віці часто відмовляються відправляти на курси підвищення кваліфікації, навчати нових навичок та розширяти їх повноваження. Це пов’язано з тим, що керівництво боїться вкладати в таких підлеглих через те, що вони скоро вийдуть на пенсію чи навіть відправляться в кращий зі світів. Вже після 40 років людям становиться складніше влаштуватись на нову роботу, а якщо їх все-таки беруть, то, скоріше за все на менш престижну посаду.
Старість може бути здоровою
Літніх людей гірше лікують, на їх скарги повільніше реагують, тому що… так, тому що вони літні – ще б їм не хворіти! Жінкам ближче до 60 становиться жити все небезпечніше: вони попадають в групу ризику не тільки через ейджизм, але й через сексизм, який не припиняється з віком. Їх частіше, ніж чоловіків вважають іпохондриками, відмовляють їм в медичному обслуговуванні. Усвідомлення того, що старіння може бути здоровим, без відчуття хронічного болю і поганого самопочуття, повільно приходить тільки зараз: запускаються програми обстежень, профілактичних заходів, ЗОЖ для пенсіонерів.
І все ж таких мір поки що недостатньо – літні люди й ті, хто знаходиться на порозі цього віку, зіштовхуються з великою кількістю проблем, і, на жаль, про них мало говорять. Наприклад, ми регулярно чуємо, що підлітки й мододь до 29 років знаходиться в групі ризику по самогубствах, такі історії завжди широко висвітлює преса, а експерти намагаються вияснити, що підштовхнуло людину до рокового рішення. Здається, що на початку четвертого десятка небезпеки вже немає і нічого не трапиться, однак безжалісна статистика стверджує, що на першому місці в цьому скорботному рейтингу знаходиться як раз вікова група 70+, причому чоловіки вмирають частіше за жінок. Більш того, з кожним роком частка самогубств зростає і серед людей старше 60 років.. Серед найчастіших причин – проблеми зі здоров’ям (фізичним та ментальним), втрата правових та фінансових гарантій, зміна звичного образу життя (вихід на пенсію, втрата соціальних зв’язків, відчуття власної непотрібності). Різко виростає схильність до суїциду у вдів та вдівців, особливо у тих, хто не підтримує контактів з друзями та знайомими та воліє жити наодинці.
Так що літнім бути дійсно складно – правда, більшою мірою через дискримінацію та брак інформації. Чому ж люди не хочуть говорити про такі проблеми та воліють замовчувати про свої побоювання? Корні цього страху лежать глибше, ніж здається на перший погляд.
Сучасне суспільство боїться не тільки старіти, але й дорослішати.
Бо це значить відмовитись від надій та мрій, жити “як заведено” і залишити щастя, захват і радощі в минулому. Зростання становиться синонімом занепаду, а старість – завершальним етапом цього ковзання по похилій.
Визнайте: молодість – достатньо складний час. Здійснюється глобальний перехід від дитини до дорослого, виникає велика кількість питань, відповіді на які необхідно шукати тут і тепер. В цей період більшість отримує освіту, зав’язує нові соціальні зв’язки, шукає роботу, призвання і своє місце, а хтось вже створює сім’ю. Не така ж і безтурботна пора, чи не правда? Однак із кожної праски постійно транслюється один і той же меседж: цей пекельний період – кращі роки нашого життя!
Тобто далі буде лише гірше?
Дійсно, при таких вхідних дорослішати страшно, та і начебто не обов’язково – краще якомога довше залишатись “в одній порі”. Молодість перестає бути етапом, який потрібно пройти й залишити в минулому, і перетворюється в досягнення, мету. Це великий обман людей різного віку.
Постійно обертаючись назад (чи заглядаючи вперед, якщо мова йде про дітей), легко випустити з уваги те, що відбувається зараз, і прийняти як даність, що життя йде і в 10, і у 25, і в 48, і в 90 років.
І все ж культ молодості та унікальності як її неодмінного атрибуту підтримують і ЗМІ, і політики, і інші суспільні інститути.
Знову винні бумери?
Звідки взагалі виникло уявлення про “найкращі роки”, опосередковано зумовили створення “клубу 27”? Так, тут знов постарались вони, хлопці, що родились в 1946-1964 роках, подарували нам культ унікальності й саму назву теорії поколінь й назвали себе “бейбі-бумерами”. Отримавши необмежені можливості і засоби, вони так не хотіли бути схожими на своїх нудних “предків”, що попросту почали заперечувати старіння. Немає більше місця традиціям та засадам – правити світом повинне нове, юне покоління.
Культ молодості розвивався буквально разом з самою молодістю і будувався на абстрактних атрибутах, пов’язаних з нею: музикою, красою, модою та сексуальністю.
Насправді старіти, змінюючи свої погляди та звички, так само нормально, як і дорослішати.
Старість – це просто один з етапів нашого життя, і вступити в нього потрібно без зайвих страхів чи стереотипів.
Зовсім не обов’язково залишатись молодим, щоб здаватися цікавою людиною та отримувати задоволення від кожного дня.
Ми постійно розвиваємось, переосмислюємо себе і в 70 маємо повне право бути такими ж цільними, як і півстоліття назад. А тим, хто вважає інакше, варту потроху змінювати свою точку зору, бо 30-40 років можуть пролетіти зовсім непомітно.
Джерела
population.un.org/wpp
https://www.pfizer.com/news/press-release
https://www.who.int/ageing
