Страх перед життям: про що розповідає нам психосоматика

Страх перед життям: про що розповідає нам психосоматика

Що являє собою феномен психосоматичного розладу? Одні списують на нього будь-яке нездужання, інші намагаються знайти зв'язок між конкретною хворобою та органом тіла, треті займаються вивченням окремої групи "психосоматичних клієнтів", четверті - відмовляються вірити що він існує. Про те, що таке психосоматика, в яких випадках виникають психосоматичні симптоми, вони спасають нашу психіку від перенапруги, а нас самих від загрози "неіснування" і коли становляться перепоною на шляху усвідомлення наших комплексів й проблем, ми вам розповімо нижче.

Яку ж функцію виконує психосоматичний розлад в контексті життєвої історії. Психосоматика, з точки зору гештальт-підходу, є формою адаптації, однак це парадоксальна форма, оскільки в ній на перший план виступає шкода, яку спричиняють симптоми, які більш пов`язані з порушенням функцій, ніж з корисною знахідкою. Однак парадокс на те й називають парадоксом, щоб приховувати за очевидним неявне. Спробуємо ж розібратись, що несе в собі психосоматичний симптом крім тілесного страждання й погіршення якості життя.

Парадокс психосоматики

Головний парадокс психосоматичного симптому - те, що є проблемою, одночасно виявляється й способом її полегшення. Наприклад: в групі клієнт сидить в явно незручній позі й страждає від м'язової скованості. Спроба прийняти більш зручну позу, цілком логічна на перший погляд, приводить до того, що разом з м'язовим розслабленням виникає й психологічна тривога. Цей стан зовсім непомітний, коли тіло напружене в прагненні стримати незручне положення. Іншими словами, тіло приходить на допомогу психіки в той момент, коли вона не справляється з викликами ситуації. Тілесне страждання виявляється легше переносити, ніж страждання психічне.

Або інший варіант. Клієнт відчуває тривогу в незнайомій групі. Якщо роздивитись її більш детально, то виявиться, що тривога підсилюється, коли прагнення познайомитись наштовхується на побоювання, які пов'язані з негативним досвідом у минулому. Тривога виникає подібно гребню від зіштовхування тектонічних плит, під назвою - цікавість та страх. Добре, якщо на допомогу приходить хтось допитливий й задовільняє цікавість, яку ви стримуєте. Однак якщо цього не відбувається, тривога спонукає або покинути ситуацію, чи створити соматичний аналог психічного напруження, яким виявляється головний біль чи м'язові спазми.

Три шляхи виходу з складних ситуацій

Попередній приклад демонструє, що з будь-якої ситуації можна вийти не одним, а трьома шляхами. В розпорядженні організму є три виміри - моторне, соматичне та психічне. Припустимо, хтось зіштовхується в контакті з переживанням страху відкидання. Найпростіше, що можливо зробити в цій ситуації - припинити всілякі відносини з об'єктом цього переживання й ніколи більше не вступати з ним в контакт. Ця реакція реалізується через моторний компонент й, іншими словами, називається відіграванням. Другий варіант - намагатись не помічати тілесні симптоми для більш стійкої опори. Такий спосіб має назву психосоматичного. Третій варіант, найскладніший - пробувати зберегти контакт зі складним переживанням, не втікаючи від нього й не ігноруючи, а намагаючись придати сенсу тому, що відбувається. Психічний спосіб перероблення є самим складним, бо всередині нього доводиться відповідати на масу складних питань. Психоматична відповідь таким чином приходить на допомогу, знімаючи питання до психіки й "полегшуючи" життя.

Полегшення, звичайно ж, відбувається лише в тактичному, тоді як в стратегічному все складається не так райдужно. Психосоматичне рішення відкладає рішення якоїсь ситуації, бо переводить її зі стану високої інтенсивності в низьку. Власне, сам симптом і є наслідком цього перекладання: зупинене психічне збудження, не реалізоване у вигляді дії, вимушене залишатись упакованим в соматичний розлад. За допомогою симптому виходить уникати психічної реальності, що лякає. Начало психосоматики пов'язане з внутрішньоособистісним розщепленням, це відбувається тоді, коли тіло на рівні відчуттів говорить по те, що відбувається щось жахливе, тоді як голова намагається удати вигляд, що все тримає під контролем.

Тілесні як, втім й емоційно-чуттєві відчуття, в нормі грають роль контактної функції, іншими словами регулюють відносини організму з його оточенням. Психосоматичний симптом замикає контакт організм на самому собі: замість того щоб прояснити, що відбувається в присутності іншого, він починає будувати відносини зі своїм хворим органом. Це є простою роботою, яка, втім стримує розвиток.

Рефлексія в ролі захисного механізму

Симптом виникає, коли визначена частина емоційного збудження виганяється в тіло й тим сами відчужується від психічної реальності. Зворотний рух досить хворобливий, бо реінтеграція відчутного досвіду в цілісну картину можлива лише через загострення симптоматики. Симптом дозволяє взяти ситуацію під контроль там, де психіка готова зануритись в хаос. Психоматичне рішення полягає в тому, щоб відрегулювати хаос шляхом пригнічення вітальності. Це відбувається завдяки стримуванню власного збудження шляхом захисного механізму під назвою рефлексію.

Рефлексія нагадує обід, яким стискають бочку для того, щоб зберегти свою форму. Виникає враження, що психоматичний клієнт більше регулюється зовнішніми вимогами, чим покладається на власні відчуття. Ретрофлексію як внутрішній процес колись раніше забороняли, значні для нас фігури. Виникає замкнуте коло: для того, щоб розгорнути стримуємо збудження назовні, необхідна та чутливість до тілесних сигналів, яка знижена в результаті виникнення симптому.

Можна зробити висновок про те, що психосоматичний синдром, так чи інакше, позначає проблему, пов'язану з проявом вітальності. Загальний принцип свідчить: психосоматика виникає там, де виявляється слабкість психічного апарату. Іншими словами, коли людина попадає в зону складних переживань, які перезбуджують психічну реальність, необхідно заблокувати джерело емоцій, тобто десентизувати тілесний вимір. Однак не можна знизити вираженість одних емоцій, зберігаючи при цьому інші. Симптом виростає на грядках бездушності. Або, по-друге: симптом фіксує це зниження загальної чуттєвості у вигляді різною мірою вираженого тілесного страждання.

Зниження вітальності у психосоматичного клієнта приводить до формування у нього цікавих способів компенсації, які винесли в міжособистісний простір. Так, наприклад, можливо спостерігати над значущу інвестицію відносин, коли присутність іншого становиться не просто важливим, але й таким що гарантує виживання. Відносини виявляються настільки домінантними в ціннісному плані, що психосоматичний клієнт готовий на будь-яку жертву зі своєї сторони, що їх зберегти. Зрозуміло, така позиція тільки посилює його можливість бути в відносинах повністю, не підлаштовуючись під них й не обмінюючи гарне відношення на поступливість. Тобто, ретрофлексія підтримується цілим спектром переживань, що лякають: соромом, страхом покинутості й очікуванням відкидання, тотальною провиною. Можна говорити, що вина у психосоматичного клієнта вже не виконує тільки регуляторну функцію, однак становиться токсичною, що звужує свободу особистісного прояву до дуже обмеженого спектра.

Симптом в ролі союзника 

Однак симптом є помічником в нелегкій справі виживання. В цьому місці як раз й виявляється парадокс: з однієї сторони, симптом позбавляє чуттєвості, тобто того, що складає ядро вітальності, з іншої - шляхом цього спасає психіку від нестерпної напруги. Механізмом свого виникнення симптом вказує на головну проблему психосоматичного клієнта - нездатність отримувати задоволення від прояву своєї вітальності. Тоді його власна активність більшою мірою регулюється не лише спонтанністю, а орієнтацією на конформність. Психоаналітичною мовою це називають дефіцитом первинного нарцисизму. Я можу бути лише там, де мене схвалюють. В загальному сенсі проблема психосоматичного клієнта - це страх перед життям. Коли цей страх стає нестерпним, його можна брати під контроль за допомогою симптому.

Таким чином, психосоматичний симптом є не ворогом, який раптом атакує, і з яким необхідно боротись. Скоріше, це союзник, однак занадто слабкий для того, щоб справитись з ситуацією  повністю. Парадокс полягає в тому, що поява психосоматичного захворювання виявляється спробою зцілення. За допомогою цього симптому клієнт зцілюється від загрози неіснування. Симптом - це тілесний вираз фрази: "Я є", яку складно виразити іншим способом. Згадаємо, що робить ретрофлексія: вона буквальним чином здавлює простір клієнта, звужує його мінімального степеня присутності. Ретрофлексія реалізує послання "Я не маю право бути" й не випадково підтримується соромом, як виразом крайнього незадоволення собою.

Симптом - це така відчайдушна інвестиція психічного збудження в тіло, яке виявляється останнім оплотом індивідуальності. Якщо суб'єкту неможливо бути в контакті психічно, тоді він зберігає за собою право бути присутнім в ньому хоча б тілесно. Симптом виявляється рятівним, якщо його вдасться інвестувати, й він, таким чином, становиться єдиною доступною формою контакту й само пред'явлення. Не дивлячись на весь дискомфорт, який причиняє, він зберігає акцент на цінності діяти від свого імені, нехай цим іменем поки що і являються шифри Міжнародної класифікації хвороб.

За матеріалами: https://monocler.ru/psihosomatika/

124 0

Коментарі до статті