Уникнення емоцій - уникнення життя

Уникнення емоцій - уникнення життя

Чому ми воліємо уникати сильних емоцій, а не проживати їх повною мірою? Якими механізмами уникнення ми найчастіше користуємось і до яких наслідків це може призвести? Як релігійні практики упродовж століть допомагали людині не звертати уваги на свої почуття і чому так складно відмовитись від подібних звичок? В цій статті ми вас ознайомимо з перекладом невеликого уривка із книги італійського психоаналітика Антоніно Ферро "Уникнення емоцій, проживання емоцій" (Avoiding Emotions, Living Emoions, Taylor Francis, 2011), де він пропонує свої (не завжди безперечні) відповіді на ці питання.

Я хотів би поміркувати про те, як уникнення емоцій становиться однією з головних задач роботи нашого розуму. Якщо така модальність явно переважає над іншими, вона становиться потім симптомом.

Механізми уникнення

У нас є безліч різноманітних механізмів уникнення чи евакуації неугодних емоцій із психіки. Ці механізми варіюються від, скажімо, майже нешкідливої проєкції власних негативних психічних аспектів на зовнішні об'єкти й події, і ми тоді схильні засуджувати що-небудь, до таких небезпечних варіацій, як параноя, шизофренія, галюцинації, маячня.

Емоції можуть бути евакуйовані навіть у власне тіло в формі психосоматичних захворювань або ж в соціальне тіло у формі таких проявів, як масова агресія, девіації, злочинність і ін.

Варто повторити, що уникнення - психічний механізм, притаманний, звичайно, мисленню будь-якої людини. Однак, якщо цей механізм превалює й нестерпні емоційні переживання не можуть бути "переварені" як потрібно, вони залишаються в такому "напівсирому" вигляді й неминуче осідають у свідомості людини, залишаючи там свого роду поклади.

Наслідки

Ці сирі протоемоційні згустки формують потім всю різноманітність психічних симптомів: різноманітні фобії (якщо є задача уникнути зустрічі з неприємним знанням про себе); одержимість (якщо головна мета - встановлення контролю); іпохондрії (якщо стратегія полягає в переміщенні емоції на якийсь окремий орган чи все тіло), і так далі.

Різні форми аутичних проявів також слугують цій меті - нічого не знати про власний чуттєвий досвід. Вивчення концепцій Жозе Блегера про "аглютиногене ядро" аутизму і положень аутистично-сенсорної теорії про ядро аутизму Томаса Огдена допомагають ясніше зрозуміти цей феномен.

Нарцисизм - як стратегія

Однією з найбільш "успішних" стратегій є нарцисизм.

Візьмем, до прикладу, мого пацієнта з нарцисичною структурою особистості.

Він менеджер середньої ланки однієї великої фінансової групи.

На сесії він розповів два сни.

В першому сні він долає дистанцію від свого дому до мого офісу (крім пари кілометрів). Він старається йти чітко по прямій, дивлячись при цьому на перехожих зверхньо. Можливо він вважає себе більш освідченим, ніж вони. Однак потім виявляється, що справжня причина, по якій він суворо дотримується вибраного курсу, полягає в тому, щоб зайвий раз не переходити дорогу - він боїться автомобілів, які летять на зустріч, які можуть його задавити.

І якщо ми подивимось на цей сон як на повідомлення про його емоційний стан, ми можемо припустити, що його емоції наділені такою кінетичною силою, такою владою, що можуть його просто "розчавити". Таким чином, поки він залишається на віддаленій відстані від кожної протоемоції, яка пришвидшується, він відчуває себе цілим та непошкодженим, зберігаючи здатність утримувати "пряму" нитку міркування.

Другий сон ще цікавіше. Пацієнту сниться, що він капітан галеона, де все повинне працювати відмінно. Команда екіпажу постійно проводить перевірки: чи бездоганно натягнуті вітрила, чи немає якихось протікань і т.д. Таким чином, все облаштовано ідеально, і кораблю нічого не загрожує. Однак, тривога пацієнта наростає, він вважає, що, якщо найменша річ виявиться не на місці відбудеться катастрофа. Вітрила неминуче порвуться, і навіть невелике протікання призведе до затоплення корабля. Щоб попередити це, він посилює дисципліну, потім придумує ганебне звільнення, однак і цього недостатньо, слідом йде військовий трибунал і навіть смертельний вирок.

Ми можемо припустити, що і в житті цієї людини все має бути досконалим: оцінки в школі, успіхи на роботі, ідеальні обіди з друзями. А якщо що-небудь виявиться не на своєму місці - це призведе до катастрофи. Однак чому?

Тому що - і це відповідь, до якої при приходимо з ним разом - будь-яка недосконалість активує емоції, з якими складно впоратись; іншими словами, це якби у нього на борту (а саме в його психічному просторі) не було команди для управління й боротьби з надзвичайними ситуаціями - емоційними вітрами чи сильними хвилями.

Шляхи гасіння эмоцій

Зусилля, які мій пацієнт прикладає для того, щоб досягти досконалості й утримати свій корабель на плаву, величезні. Однак вони ніщо в порівнянні з тим, з чим він може зіштовхнутись, якщо активуються нові, сильні й невідомі йому емоції, прояви яких він немає сил передбачити.

Я думаю, що в аутичної поведінки ті ж корні. При аутизмі сталість кожної деталі, повтор кожного жесту, так само, як і мініатюризація емоцій ("емоції - бонсай", як заявив один мій пацієнт), служать попередженню таких же емоційних бур, з якими неможливо впоратись

Так і у звичайному житті, подивімося, всі наші спекотні пристрасті ми зазвичай гасимо в рутині, повторенні, нудьзі або ж інтелектуалізації тієї емоційної лави, яка ось-ось готова викинутися. Чому так відбувається? Так просто, щоб не висмикувати чеку в нашій емоційній гранаті.

Так, до прикладу, мій пацієнт, Кармело, воліє рутинне життя зі своєю з жінкою, яку не кохає, замість того, щоб ризикнути й все ж дійти до Геркулесових стовпів, які кожен раз йому сняться в той момент, коли він на роботі зустрічає цікаву жінку-колегу. І ось замість того, щоб зважитись на нові відносити, він воліє мати діло з уже відомим і безпечним. Він дбайливо доглядає за одомашненими аспектами своєї власної особистості й не готовий відправляться на пошуки нових емоційних вимірів.

Стратегії, які люди винаходять, щоб тримати свої емоції на поводку, надзвичайно різноманітні. Подумайте, наприклад, про анорексію. Ми пам'ятаємо, що аноресики вважають себе товстими, являючись худими. В цьому випадку нестерпні відщеплені частини особистості (чи протоемоції) проєктуються у зворотній перспективі й залишаються як би непомітними. Однак і їх можна розглянути, якщо ми скористаємось свого роду "біноклем", в якому поєднаємо розколоту психіку і побачимо, як вагома і значуща для анорексика ця величезна прірва між реальною вагою й уявною. Таким чином, не усвідомлення реальності, а саме це розщеплення дозволяє йому парадоксальним чином відчувати себе цілим і збереженим, однак згубно діє на його тіло.

На рівні суспільства

Я завжди був прихильником твердження, що такого роду психоаналітичні висновки можуть робити лише в умовах психоаналітичної ситуації в кабінеті. Однак дозвольте мені суперечити самому собі, спираючись на думку Олессадро Мандзоні, який говорить про незрозумілу природу тієї складної тканини, що зветься людським серцем. Так, я вважаю, що різноманітні макросоціальні явища також служать цілі блокади неугодних емоційних станів, однак вже на рівні суспільства.

Візьмемо, наприклад, фанатизм чи релігію, яка гарантує досягнення істини й набуття незламної віри та заспокоєння. Подумаємо, адже це дійсно досить безпечно - думати про себе самого як про божественний каприз без мети й причини, без всіх цих "до" і "після", без блукання в темноті там, де занадто страшно, де є тілесність, де багато емоцій. Що ж релігія дійсно опіум для народу. Однак, згадаємо, що в медицині опіум приймають для полегшення нестерпного болю. А думка, що сенс життя може полягати лише у своєму житті й що в ньому немає зовсім нічого, щоб перевершувало б її, може спричинити нестерпні емоційні страждання, які потребують розради.

Схоже, суспільство в давні часи інтуїтивно схвалило ідею необхідності роботи з сильними емоціями, і колись вона велась в рамках релігійних практик, однак в сучасних суспільствах розвиток психоаналізу на стику інших наук пропонує нові можливості, і кожен з нас може вибрати той підхід, який йому ближче.

За матерілами: https://monocler.ru/izbeganie-emotsiy-izbeganie-zhizni/

113 0

Коментарі до статті