На початку активної фази війни психіка працювала в “режимі виживання” – природній реакції на небезпеку. Людина “заморожує” всі емоції, не плаче, інколи не відчуває болю. Це має також фізичні прояви – відсутність апетиту та поганий сон. Рекомендації від “Психологічна підтримка”.
Як працює психіка
Проте психіка не може працювати в цьому режимі постійно. Це дуже енерговитратне для організму. Психіка “перетравлює” всі події і поступово повертає до звичного життя з поправкою на нові обставини.
Подібна ситуації виникає у людини, яка зламала ногу. Їй доводиться носити гіпс декілька місяців, але життя триває. Вона має організовувати побут так, щоби можна було жити з поправкою на травму. Те саме і під час війни. Якщо людина в умовно безпечному місці, вона має повернутися до життя, але з поправкою на ситуацію в країні.
“Режим виживання”: коли закінчується
Ознаки, які вказують на вихід з цього стану:
Виникають думки про майбутнє.
На початку війни люди могли планувати лише на декілька годин. Зараз ті, хто живе або переїхав у відносно спокійне місце, можуть та хочуть планувати на декілька днів вперед.
З’являються різні емоції.
Коли людині потрібно вижити, вона вимикає емоції та навіть частково сенсорне відчуття. Людина не до кінця відчуває біль. Але зазвичай через місяць у неї відбувається процес “розморожування”. Вона поступово починає перейматися через дискомфорт в тілі або нарешті має змогу поплакати
Сльози – це добре
Не потрібно заспокоювати людину чи зупиняти. Це тягар, який нарешті можна зняти з себе.
Проте “зеленим світлом” для сліз можуть бути непередбачувані речі.
Наприклад, моя знайома тривалий час жила в місті під окупацією. Вони не могли придбати корм для домашніх улюбленців. Після переїзду в інше місце вона зайшла в зоомагазин. На полиці побачила необхідний корм. У цей момент вона вперше за весь період війни розплакалась.
Покращується сон
Людина не одразу почне спати всю ніч. Спочатку збільшиться тривалість інтервалів сну. Він буде не поверхневим, а глибоким. Людина вже не підриватиметься серед ночі з бажанням бігти кудись.
З’являється апетит
Стрес спочатку може викликати недоїдання, а потім переїдання. Проте згодом відчуття голоду та апетиту врегулюються. Людина зможе чітко назвати, що їй хочеться з’їсти та коли.
Уявіть, що йдете довгим неосвітленим коридором. Робите крок і навколо запалюються лампочки. Так і з виходом з “режиму виживання” – ви робите крок і вам хочеться будувати майбутнє, ще один – виникає бажання, як завжди, випити каву зранку чи піти на пробіжку. Так ви поступово відновлюєтесь і фізично, і психологічно.
Головне правило – не змушуйте себе та не пришвидшуйте процес адаптації.
Бажання жити
Перш ніж зробити щось, запитайте себе: “Чи ти дійсно цього хочеш?”. Інакше ви витратите більше сил, ніж отримаєте.
Якщо ви не готові повертатися до фізичної активності, не змушуйте себе. Ви не готові. Має з’явитися внутрішнє палке бажання одягнути форму та кросівки і піти на тренування.
Спробуйте почати з малого. Якщо до війни ви проходили 10 км щодня, то сьогодні пройдіться бодай 1 км. Це вже ваша перемога. Наступного дня збільште дистанцію бодай на 100 м.
Є психотерапевтична метафора: у стані переживань людина рухається в ритмі танцю – два кроки вперед, один – назад. Потрібно до всього звикати поступово, а організм вам сам вказуватиме дорогу. Якщо ви прокинулися зранку, захотіли каву з молоком і прогулянку в парку, дайте це собі.
Медична психологиня та травмотерапевтка Оксана Степанюк/
Фото jcomp
