Алергія на воду

Алергія на воду

Вода — це невід’ємна складова частина життя кожної людини. Здавалося б, що може бути безпечнішим для створіння, яке саме по собі більш ніж на половину складається з води? Однак, існують люди, для яких такі звичні для нас речі, як щоденний душ, склянка води чи навіть власні піт та сльози можуть стати справжнім випробовуванням. Їх історії інколи можна зустріти в засобах масової інформації під шокуючими заголовками "алергія на воду". Одразу варто зазначити, що використання терміну "алергія" у такому контексті є не зовсім коректним. У науковій літературі таке захворювання має назву аквагенної кропив’янки (аquagenic urticaria). Про це пише INgenius у своєму ФБ.

Вперше випадок аквагенної кропив’янки було зареєстровано в 1964 році. На сьогодні це захворювання класифікують як один із підвидів хронічної індукованої кропив’янки, що виникає під впливом фізичних факторів. Це надзвичайно рідкісна патологія: за час спостережень було задокументовано близько 50 випадків. Водночас відмічається закономірність, згідно з якою значно частіше хворіють жінки, а початок хвороби припадає переважно на період статевого дозрівання.

Клінічно аквагенна кропив’янка характеризується висипанням невеликого діаметру (1-3 см), що виникає одразу чи протягом 20-30 хвилин з моменту контакту з водою. Важливо зазначити, що реакція виникає у відповідь навіть на дистильовану воду будь-якої температури, а також на власні піт і сльози. Зникають висипання в середньому через 30-60 хвилин з моменту припинення контакту з подразником. Найчастіше уражається шкіра верхньої половини тіла та рук.

Остаточної думки стосовно механізму розвитку аквагенної кропив’янки все ще немає.

Однак, існує ряд гіпотез та припущень, зокрема:

  • Згідно з однією з теорій, в епідермальному шарі шкіри присутній водорозчинний антиген (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/2429997). При контакті з водою антиген розчиняється, проникає в дерму і призводить до вивільнення гістаміну мастоцитами. Таким чином йдеться про гістамін-залежний механізм розвитку кропив’янки. Водночас, інша група дослідників виявила, що далеко не у всіх пацієнтів з аквагенною кропив’янкою підвищується рівень гістаміну (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/9647271).
  • Відповідно до іншої гіпотези, певна роль у розвитку аквагенної кропив’янки належить раптовим змінам осмотичного тиску навколо волосяних фолікулів, що призводить до зростання пасивної дифузії води (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/7307567). Випадки локалізованої аквагенної кропив’янки після епіляції теж підтверджують цю теорію (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/26094745).
  • Іншим потенційним медіатором розвитку кропив’янки вважається ацетилхолін, оскільки його антагоніст скополамін здатен суттєво зменшувати вираженість висипань, якщо нанести його на шкіру перед контактом з водою (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/7272209). В той самий час існують дослідження, які цю гіпотезу не підтверджують (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/2429997).

Діагноз ставиться на основі анамнестичних даних, клінічного обстеження, а також специфічної проби:
на шкіру верхньої половини тіла (найчастіше — руки) на 30 хвилин накладається компрес із дистильованою водою. Температура води має становити 35℃ для того, аби виключити інші типи фізичних кропив’янок, зокрема холодову та теплову.

Окрім максимально можливого обмеження контакту з водою, для лікування хворих з аквагенною кропив’янкою використовуються:

  • Антигістамінні препарати, що є препаратами першої лінії для переважної більшості кропив’янок. Зокрема, перевага надається блокаторам Н1 гістамінових рецепторів (цетиризин).
  • Ультрафіолетове випромінювання. Може застосовуватися як самостійно, так і у комплексі з антигістамінними препаратами. Існує гіпотеза, згідно якої ефект від використання такого типу лікування пов’язаний з потовщенням рогового шару епідермісу.
  • Олійні емульсії (переважно на основі вазеліну) для бар’єрного захисту шкіри.

Джерела:
https://rarediseases.info.nih.gov/…/109…/aquagenic-urticaria
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5136360/
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3276800/

Діана Жегестовська

181 0

Коментарі до статті