Досить часто ми забуваємо елементарні речі, які потрібно пам’ятати при спілкуванні зі своїми дітьми, адже ми є для них тими самими значимими постатями їхнього дитинства, спілкування з якими накладає такий сильний відбиток на все подальше життя.
Життя наших дітей. Їхнє майбутнє. Їхнє щастя, успішність, самооцінку, прагнення до самореалізації, соціалізацію, нарешті. Чому саме у спілкуванні, а не вихованні? Та тому, що сам термін «виховання» у нашому розумінні з часом видозмінився – від поняття «вирощувати» ми непомітно перейшли до понять, що містять директивну основу: контролювати, впливати, научати…
Що саме забуваємо? Давайте згадаємо…
- При спілкуванні зі сторонніми ми не дозволяємо собі зневажливе ставлення, зверхність, категоричність, командний тон. Чому, нехай інколи, але ми дозволяємо собі це у розмові із власними дітьми? Тому, що вони свої? Не можуть дати гідну відповідь? Тому, що вони беззахисні перед нами у своїй любові до нас?
- Згадайте свою останню розмову зі своєю дитиною і спробуйте почути слова, проговорені до дитини з її сторони: чи врахована була при цьому гідність дитини, її плани (повірте, вони у неї є і не менш важливі для неї, ніж ваші), бажання, точка зору? Згадайте свою інтонацію – наскільки відсотків можна оцінити рівень категоричності в ній по відношенню до дитини? Чого було більше у вашій розмові: прохання, наказу, звинувачення, співробітництва чи любові?
- Тепер спробуйте проаналізувати свої думки та дії, коли ви як батько чи мати спостерігаєте супротив з боку дитини, а вам вкрай необхідно, щоб дитина виконала поставлене завдання (наприклад, зробила уроки). Звісно є діти, які полюбляють навчання, яким подобається навчатися, пізнавати, розкривати світ… Але ця любов та прагнення також є наслідком вашого впливу, або впливу вчителя, однолітків, друзів…
- Чому ми помічаємо проблеми та негаразди у дитини лише тоді, коли вона чинить наперекір? Адже, якщо згадати, наприклад, минулий тиждень, то три дні клопоту з дитиною не було, а на четвертий, раптом, щось сталося. Можливо варто помічати свою дитину не лише тоді, коли вона робить щось, що не «вписується» в загальний імідж сім’ї, вашого уявлення про дитину та її поведінку, а відзначати найменші перемоги вашої дитини. Перемоги, наприклад, у тривалості проведеного за уроками часу, віднайденій самостійно «родзинці» при виконанні домашнього завдання, відсутності скарг з боку вчителя стосовно поведінки в школі чи на уроках… Кожен такий крок закладає фундамент до зростання нашої дитини, підсилює самооцінку та віру в себе й свої можливості.
- Важливою ланкою в житті як дитини, так і вашої сім’ї залишається школа, адже саме там дитина проводить більшу частину свого часу. Тут варто пам’ятати, що школа має певні вимоги, програми, критерії оцінювання…, тобто все те, що допомагає переводити нашу дитину із категорії унікальної особистості зі своїми потребами та можливостями – в категорію середньостатистичної особистості. Пам’ятати і навчитися вчасно розставляти пріоритети для себе, дитини, сім’ї ‒ чиїм союзником ви будете для дитини: її чи школи, кого підтримаєте, зрозумієте. Якщо ваша дитина виходить за межі середнього учня, існує високий рівень вірогідності, що вона стане «незручною» для школи, тоді де ваше місце в цій ситуації: ви разом із школою намагаєтесь «виховати» власну дитину; разом знаходите оптимальні шляхи для її розвитку чи стаєте пліч-о-пліч з дитиною і відстоюєте її право на індивідуальність, пам’ятаючи при цьому, що школа є тимчасовим явищем, тоді як стосунки з дитиною – постійним, і лише від вас залежить, якими їм бути.
Тут розглянута лише невелика частина чинників, із яких складається процес «вирощування» дитини. На завершення хотілося б лише нагадати вислів Юлії Борисівни Гіппенрейтер щодо процесу виховання: «Дитину потрібно підгодовувати та захищати, а не тягнути за верхівку й підганяти в її розвитку».
Ольга ПЕРЕПАДА
Керівник Центру практичної психології і соціальної роботи, відділ освіти, м. Ватутіно;
кандидат психологічних наук,
психолог вищої кваліфікаційної категорії
Також читайте “14 запитань у вихованні дітей”
