.jpg)
Багато хто з нас ентузіазмом ставить цілі й обговорює їх, однак коли наступає час втілювати, діють вже без колишнього завзяття, відкладають та скасовують. Що заважає нам втілювати свої реальні бажання. На думку нейропсихолога, професора Джуді Хо існує чотири основних фактори: низьке чи хитке самосприйняття, засвоєні переконання, страх змін чи невідомості та надлишкова потреба в контролі.
Ось вам ніколи не траплялось прагнути до мети (знизити вагу, змінити роботу, відмовитись від надлишкових трат, побудовати гармонічні відносини), а потім мучитись від розчарування через те, що ваші зусилля ні на крок не наблизили нас до здійснення мрії? Уникати зближення з симпатичними людьми від невпевненості й страху показатись занадто нав’язливими? Думати: “Мені цього не зробити”, – і опускати руки, навіть не пробуючи? Така поведінка нагадує самосаботаж, в ході якого ми часто вступаємо в конфлікт між прагненням до бажаного й наміром уникнути можливих загроз, які насправді не загрожують життю. Нижче ми наведемо основні причини через що це відбувається.
1. Низьке чи хитке самосприйняття
Самосприйняття – це уявлення про те, хто ви є і як визначаєте себе. Соціальний психолог Рой Баумейстер описує самосприйняття наступним чином: “переконання людини відносно самої себе, які включають риси характеру та своє власне “я”. Ця ідея містить в собі відчуття вашої відмінності від інших і наявності унікальних характеристик. Деякі з таких характеристик пов’язані з тим, як високо ви ціните себе (тобто самооцінка), як сприймаєте себе (власний імідж) і яким хочете бути (ідеальне “я”). Самосприйняття не однозначне. Наша особистість багатогранна, і кожна грань пов’язана з визначеним рівнем впевненості. Самосприйняття складається із різних компонентів, які звичайно пов’язані з соціальними ролями, кожна з яких впливає на загальне самосприйняття. Все залежить від того, наскільки важливий для вас кожен з цих компонентів і наскільки комфортно ви відчуваєте в кожній ролі. Наприклад, ваше сприйняття містить в собі декілька ролей: підприємця, батьків, друга, партнера, спортсмена, наставника, кулінара. Кожен з нас визначає пріоритети цих ролей в залежності від того, наскільки вони впливають на вашу особистість і ваші цінності. В залежності від задоволеності кожної сфери життя ви відчуваєте наближення чи віддалення від ідеального “я”, а це впливає на ваше загально самосприйняття. Ідеальне “я” – це найкращий варіант самого себе. Воно спирається на життєвий досвід, культурні впливи і те, що вас захоплює в інших людях. Звичайно ви до цього прагнете, розвивайте різні сторони самосприйняття.
У випадку низького та хиткого самосприйняття ви приділяєте занадто багато уваги зовнішнім подіям та обставинам (чи похвалив хтось вашу роботу), дозволяючи їм визначити наше відношення до самих себе.
Чим ближче ви до ідеального “я”, тим краще ваше відношення до життя. Наявність глибокого самосприйняття дозволяє більш позитивно відноситись до себе. Ми вважаємо, що найчастіше досить близькі до ідеального “я” (чи що ідеальне “я” – мета цілком досяжна). Ми починаємо вірити у свою здатність досягати цілей, оптимістично дивимося в майбутнє на роботі, в житті й в особистих відносинах. Ми менше хвилюємось через те, що про нас подумають інші, тому що ми впевнені в собі. З іншої сторони, низьке чи хитке самосприйняття змушує нас думати, що ідеальне “я” – це пуста й недосяжна мрія. Ми перестаємо вірити в те, що здатні досягнути цілі, сумніваємось в тому, що в нашому житті може відбутись щось хороше, приділяємо занадто багато уваги зовнішнім подіям та обставинам (чи похвалив начальник нашу роботу), дозволяючи їм визначати наше відношення до нас самих. Низьке чи хитке самосприйняття змушує нас сумніватись в самих собі, в нашому місці у світі й здатності до позитивних змін. Нам починає навіть здаватись, що ми не заслуговуємо нічого хорошого. Самосаботаж підіймає свою потворну голову, коли у нас понижується самооцінка, причому в тій самій ролі, яка зв’язана з ціллю, яку ми намітили. В ситуації, коли ви цілком задоволені в більшості сфер життя, однак не вважаєте себе спортсменом, вам буде складно займатись п’ять раз в неділю чи пробігти марафон, навіть якщо ви ефективно й успішно використовуєте організаційні й планові навички в інших сферах життя.
Якщо у вас хитке самосприйняття в цілому, то самосаботаж буде проявлятись всюди – починаючи від роботи до особистих відносин і здатності робити здоровий вибір. Якщо самосаботаж впливає на різні сторони життя, то життя стає сумним та виходить з-під контролю. Чим сильніше ви саботуєте самого себе, тим міцніше закріпляється низьке чи хитке самосприйняття, і вам стає все складніше вибратись з проблем, які ви самі й породили. Низьке чи хитке самосприйняття призводить до самосаботажу й зміцнює порочний цикл.
2. Засвоєні переконання
Теорія навчання, яка дає пояснення тому, як люди набувають знання, показала, що поведінка значною мірою залежить від навчання шляхом спостереження. Це означає, що ми навчаємось, спостерігаючи наслідки поведінки інших людей. Ми входимо в цей світ немов чистий лист! Ми не знаємо, що за світ нас оточує. Кожного разу, коли щось трапляється, ми маємо нагоду засвоїти інформацію, яку можна буде використовувати пізніше в схожій ситуації. Через процес поступового навчання ми дорослішаємо когнітивно й соціально. Ми розуміємо, як потрібно поводити себе щодня.
В дитинстві про нас турбуються дорослі, і вони мають на нас найбільший вплив. Ми засвоюємо їх цінності, відносини та вчинки, вважаючи за краще їх цінності та вчинки тих хто не займається турботою про нас. Якщо ваша мама постійно нервує й попереджує вас про небезпеки навколишнього світу (“Обережно переходь дорогу!”, “Не грай в баскетбол, ти можеш забитися!”), то ви звикнете до думки, що світ – небезпечне місце, де необхідно постійно бути уважними. Не можна сказати, що ця думка безкорисна – обережність забезпечує виживання! Однак якщо довести її до крайності, то увагу до потенціально небезпечних ситуацій і бажання уникнути загрози стане сильніше мотивації й прагнення до нагороди. І виною цьому ранній досвід.
Розглянемо наступний приклад. В дитинстві ви хотіли завести друзів на ігровій площадці, однак не хотіли цього, тому що ваша мама була занадто обережна і не хотіла, щоб ви отримали травму на гірці чи під час гри в м’яч. Ви бачили, як вона нервувала в ситуаціях, якы вас зовсім не лякали, і хвилювалась про потенційні наслідки багатьох рішень. Коли ви подорослішали, ви поступово почали сприймати світ так само як ваша мати. Вам стала притаманна надмірна обережність, а ризик припинив приваблювати зовсім. В дорослому житті ваші друзі з захватом планують лижну поїздку, однак ви думаєте тільки про те, що на схилі можна зламати ногу, обморозиться чи виглядати повним ідіотом. І ви відмовляєтесь від цієї можливості говорите друзям, що зайняті на роботі, чи їдете, однак сидите в полі й відчайдушно заздрите друзям, спостерігаючи, як вони катаються на схилі.
З часом критичний голос дорослого стає вашим власним, і вже ви самі засуджуєте кожен свій вчинок і принижуєте свої здатності.
Ми засвоюємо різні переконання не тільки шляхом спостереження, однак і зі слів інших людей. Інколи таке навчання називається методом негативної вербальної інформації. Наприклад, переконання в тому, що ви нездатні досягнути мети може сформуватись в дитинстві під впливом негативно налаштованого батька, вчителя чи іншого значущого для вас дорослого. Хоча наміри такої людини можуть бути найблагішими.
Негативний внутрішній діалог, заснований на засвоєних переконаннях, – головний драйвер самосаботажу, тому що сумніви у власних здібностях заважають вам спрямуватись до цілі чи змушують кинути все на пів шляху. Негативний внутрішній діалог, оснований на засвоєних переконаннях, є головним драйвером самосаботажу. Якщо ви не вірите, що ваші заслуги будуть винагороджені (тому що ви переконані: у вас немає всього необхідного), то просто нічого не будете робити.
Наприклад, ви хочете отримати нову роботу і бачите цікаву пропозицію. Однак ви не впевнені у власних здібностях і втрачаєте можливість, навіть не надіслав резюме. Низька самооцінка робить перспективу співбесіди (і можливої невдачі) занадто неприємною, щоб на неї наважитись. І ви навіть не намагаєтесь знайти нову роботу. Хитке самосприйняття може зупинити вас в ході процесу. Можливо, ви підете на співбесіду, однак коли у вас попросять додаткову інформацію, ви не відправите документи, тому що порахуєте їх недостатньо переконливими.
Негативний внутрішній діалог переконує вас в тому, що краще відступити, ніж крокувати вперед. Навіть потенційна нагорода не може змусити вас рухатись – вам здається, що краще уникати потенційних загроз, які є в будь-якій ситуації.
3. Страх змін чи невідомості
Люди – істоти звички. Рутина й знайомий розпорядок приємні розуму, який любить повторення – це спосіб знайти спокій і впоратись зі стресом. Наш розум можна назвати когнітивним скупарем. Цей термін психологи Сьюзен Фіске і Шеллі Тейлор запропонували для опису бажань розуму думати й розв’язувати проблеми максимально просто і з мінімумом зусиль. Як і фізичне тіло, мозок втомлюється. Якщо перевантажити його інформацією, то він почне дратуватись і діяти імпульсивно чи припинить діяти взагалі. Тому розум завжди надає перевагу коротким шляхам – звичній рутині. Якщо виникне конфлікт чи проблема, у вас завжди буде варіант її рішення.
Все нове розум сприймає як стрес. Замість того, щоб діяти на автопілоті, як під час чищення зубів чи поїздки до роботи, в новій ситуації нам доводиться свідомо розв’язувати проблему. Великі, неочікувані зміни чи велика кількість змін особливо важкі для мозку.
Коли мозок відчуває, що його виштовхують за межі звичної зони комфорту, він змушує нас неправильно реагувати на новий виклик: нам хочеться залишатись на місці й діяти як звично. Навіть якщо знайома рутина (готовність залишатись на неприємній роботі) зовсім небажана в порівнянні з незнайомою можливістю (вийти на ринок праці в пошуках нової, цікавої роботи), ви віддаєте перевагу не діяти: знайоме здається більш безпечним, ніж щось нове. Вірно?
Коли мозок перевантажений новою (читай: страшною) інформацією, він починає працювати неправильно. Помилково намагаючись захищати вас, він заважає вам наважитись на потенційно позитивну зміну. Йому здається, що з часом ви зможете розв’язати свої проблеми: Ви ж живі, так навіщо розхитувати човен? Психологічна загроза, яка часто поєднується зі страхом змін чи невідомості, може призвести до самосаботажу, якщо своєчасно цього не помітити. Щоб зрозуміти цей факт, вам потрібно докласти зусилля, тому що частіше за все він пов’язаний не з якимись активними діями, а з небажанням робити щось нове. В багатьох відносинах це найскладніший для виявлення фактор. Однак варто вам все помітити й зрозуміти, і ви зможете залишити страх в минулому й покращити своє життя.
4. Надлишкова потреба в контролі
Віра в здатністть контролювати навколишнє середовище й досягати бажаних результатів життєво необхідна для добробуту людини. Дослідники давно переконались, що відчуття контролю – це психологічна і біологічна необхідність. Потреба ця частіше за все виникає не в результаті навчання. Вона є вродженою і біологічно мотивованою. З еволюційної точки зору контроль над навколишнім середовищем підвищує шанси на виживання. Якщо ви можете передбачити, що відбудеться, то можете бути впевненими в тому, що все буде добре. А якщо виникне небезпека, то ми все сплануємо заздалегідь і розробимо стратегію уникнення цією небезпеки.
Однак, ми не можемо контролювати кожну сферу свого життя, а якщо постараємося, то просто з’їдемо з глузду. Однак людська природа хоче відчути контроль над тим, що відбувається. Важливо повірити в те, що ми – хазяїни свого оточення, оскільки це дає нам відчуття полегшення й віру в те, що ми управляємо всім хорошим у своєму житті й ми можемо попередити погане.
Помірність завжди добра, однак коли хорошого занадто багато, воно перестає бути хорошим. Якщо ви придушуєте в собі краще, адаптивний механізм потреби в контролі може завадити вам досягти своєї мети. Якщо ви відчуваєте, що завжди маєте бачити фінішну рису, і кожен крок до неї повинен бути абсолютно зрозумілим ще до того, як зроблений перший, то така потреба не дозволить вам навіть почати. Вона може змусити вам кинути все на напівшляху, тому що потреба в контролі стане наскільки сильною і викличе таку напругу, що будь-яка невідомість та невизначеність стане для вашого розуму нестерпною.
Єдиний спосіб послабити стрес – кинути все й повернутись до того, над чим у вас є повний контроль. Замість того, щоб відправитись на побачення наосліп, яке організував для вас найкращий друг ви вирішуєте залишитись вдома й зайнятись тим, чим можна зайнятись в будь-який час – наприклад, скласти каталог книг на книжковій полиці.
Потреба в контролі призводить до самосаботажу, тому що не дозволяє використовувати всі переваги нових можливостей, коли контролю у вас немає, однак ви випадково можете зустріти кохання всього життя. Якщо ви не розумієте, чи є у вас надлишкова потреба в контролі, поставте собі декілька простих питань. Чи відчуваєте ви потребу в повному контролі в особистих відносинах? Чи дратуєтесь ви на якісь дрібниці, через які вам здається, що ви втрачаєте контроль? Чи йдете ви на непотрібні конфлікти на роботі через бажання контролю? Чи не заважає вам потреба в контролі насолоджуватись заняттями й розвагами, коли ви не знаєте, що має відбутись?
За матеріалами: https://www.sobaka.ru/health/health/101958
