Уявіть ситуацію: ще сто років тому люди особисто або листуванням домовлялися про зустрічі за тиждень або навіть місяць. І не було ніяких смс «я затримаюся на 15 хв.». Вони приходили на призначене місце і чекали. Звичайно, ритм життя був більш спокійним. Сьогодні ми можемо робити дива — швидко корегувати свої плани та погоджувати їх з іншими. Ми можемо за лічені хвилини знайти будь-яку інформацію і для цього нам не обов’язково йти до бібліотеки. За допомогою Інтернету та мобільного пристрою можна вести прямі трансляції на весь світ. Це безумовно відкриває нові можливості, але у будь-яких інновацій є зворотний бік.
За якихось неповних 20 років людство перейшло на новий формат спілкування та передачі інформації. Це має свої зручності, але часто в новому контексті знаходять своє втілення й індивідуальні психологічні проблеми.
Де межа між простим спілкуванням, відкритістю та демонстративністю? Чим керуються такі люди, які постійно звітують про своє життя іншим в Інтернеті? Може, вони хочуть щось комусь довести? А може прагнуть переконати себе, що їх життя дійсно цікаве. Та що казати? Звичайно, якоїсь універсальної відповіді ми не знайдемо на це питання. Також ми не будемо розглядати випадки, коли люди просувають свій бізнес в мережах. Ми всі дуже індивідуальні, але у сучасній науці є спроби узагальнити причини активності та надмірної відвертості у соціальних мережах. Спробуємо проаналізувати окремі з них. Виділяють такі потреби, що складають підґрунтя надмірної активності у соціальних мережах. Це – потреба у стимуляції, потреба в подіях, потреба в упізнаванні, потреба у визнанні досягнень, потреба у структуруванні часу. Розглянемо їх більш детально.
Потреба у стимуляції
Полягає в тому, що протягом життя людина отримує численні стимули з оточуючого середовища. Найбільш значущими є стимули, які ми отримуємо від інших людей. Соціальна стимуляція є особливо важливою, коли зворотний зв’язок ми отримуємо від авторитетних осіб, або людей, які викликають повагу, симпатію. Окремо можна виділити стимуляцію від незнайомих осіб, яких ви раптом зацікавили. Наприклад, як користувач мережі, ви написали статус стосовно актуального політичного становища у країні і в таких спосіб озвучили свою громадянську позицію. Соціальна стимуляція в даному випадку буде вимірюватися кількістю позитивних оцінок публікації, так званими лайками та цитуванням – ревітами.
З одного боку, наше сучасне життя – стрімке, насичене подіями, з іншого, більшість з нас вважає його нудним.
Люди потребують певної динаміки, строкатості навколо себе та розмаїття подій. Життя середньостатистичної людини буденне – дім, робота, коли є час і сили — зустрічі, відпочинок. Контакт з іншими через соціальні мережі — це отримання новин. Заходиш в інтернет і бачиш: хтось ходив на концерт, хтось змінив роботу, хтось імідж, хтось потовстішав, хтось одружився тощо. При нагоді ці новини можна обговорити з іншими людьми, адже коли тобі немає чого розповісти про себе завжди можна розповісти про іншого. Така часто пасивна споглядацька активність є квазіспілкуванням, яке з одного боку задовольняє потребу у подіях, а з іншого — все більше пробуджує власний голод до них. І так можна не зчутися як одного разу, цікаво проводячи час, ви почнете ділитися цим з вашими підписниками у соціальних мережах, адже цікава зустріч, відвідування театру, виставки, пікнік, відпустка — це підтвердження іншим того, що твоє життя також цікаве.
Потреба в упізнаванні
Пов’язана з нашим бажанням не випадати з соціального контексту. Серед сучасних людей багато кому знайомий страх того, що одного разу їх зв’язки втратять свою актуальність, про них забудуть, важливі події будуть проходити без них. Бажання «тримати руку на пульсі» або іншими словами «контролювати» оточення та події, які в ньому відбуваються і є реалізацією так званої потреби в упізнанні. Упізнання в даному випадку — це самоідентифікація, якоюсь мірою ми визначаємося і через наше оточення, яке боїмося втратити. Особливо яскраво це проявляється в тих випадах, коли люди змінюють роботу, місто або країну. Взаємодія через соціальні мережі — це спроба подолання соціальної деривації, це компенсація. Тому спілкування в мережі може видатися в окремих випадках достатньо корисним для подолання внутрішньої невпевненості, ізоляції.
Потреба у визнанні
Це одна із найактуальніших потреб сучасного покоління. Ще кілька років тому навіть офіційна державна політика базувалась на засадах спільності та рівності. Тепер ми знаємо, що світ належить кращим. І для того, щоб щось мати треба щось із себе представляти, або хоча б удавати. Пригадайте статуси дівчат, які цитують компліменти своїх бойфрендів на власну адресу, які фотографують свої вечері в ресторанах, коштовні подарунки або пишаються тим, що отримали підвищення. Вони наче намагаються сказати всьому світу «заздріть мені». Для кожної людини є важливим, щоб оточуючі розуміли, що вона гарна, розумна, професійна. Але у когось це менш виражена потреба, а у більшої частини дана потреба є більш актуальною. Проголошуючи про свої досягнення, пишаючись своїм особистим життям, фаховими успіхами, стилем у інших складається враження, що такі особи в більшій мірі намагаються переконати себе в своїй успішності. В цьому є правда. От вам і баланс. Де межа між тим, що ти хочеш поділитися своєю радістю з іншими, а де отримати визнання та побавити власне нарцистичне его?
До речі, дослідження взаємозв’язку між, так званою, самозакоханістю та активністю у соціальних мережах є достатньо популярними.
Звичайно, є і зворотній бій активності — повна її відсутність. Але ізоляція та відмежування від спілкування в інтернеті, на думку німецького дослідника Кристофа Мюллера, є підтвердженням наявності проблем із психічним здоров’ям людини.
Газета Der Tagesspiegel, посилаючись на автора теорії, зазначає, що перевірка активності в інтернеті є інструментом для виявлення асоціальних особистостей. Дедалі частіше, і в Україні зокрема, кадрові агенції під часу пошуку спеціалістів на вакантні посади моніторять персональні сторінки претендентів в соціальних мережах. Часто зміст профілю може надати вичерпну інформацію про користувача. Німецьке видання пише, що у разі відсутності профайлу у соціальній мережі, компанії-рекрутери з більшою вірогідністю відмовляють претендентам на посаду, адже вважають, що таким людям є що приховувати, вони мають складнощі у спілкуванні з іншими особами, а відповідно, їм буде важко працювати в колективі.
Потреба у структуруванні часу
Повернемось до потреб, які можна задовольнити спілкуванням у соціальній мережі. Таке спілкування в певній мірі задовольняє і потребу у структуруванні часу. Ерік Берн виділяв різні види структурування часу: ритуали, процедури, розваги, близькість та гру. Ритуали в соціальних мережах представлені у вигляді нагадувань привітати підписника із днем народження. Процедури ми виконуємо, коли створюємо відео конференції та обговорюємо робочі та організаційні моменти нашого життя. Розваги — це коли ми спілкуємося на теми хобі та інтересів. Близькість в мережах реалізується у позначенні статусів на кшталт «у стосунках», налаштуваннях приватності сторінки. До гри часто відносять спілкування із маніпулятивним відтінком.
Таким чином, можна підсумувати, що контекст спілкування для людей новий, а от психологічні спонукачі до нього — старі, як світ. І коли сьогодні до психологів приходять люди зі скаргою на те, що вони мають залежність від соціальних мереж, за цим стоїть одна із зазначених потреб. А що означає потреба?
Якщо ви читаєте цей текст і розумієте, що частіше, ніж потрібно заглядаєте на фейсбук або вконтакт, або навіть просто автоматично та бездумно оновлюєте стрічку новин без особливої на це потреби, подумайте, що саме або кого ви очікуєте там побачити?
Підготувала Валерія Цихоня,
практикуючий психолог
Також читайте “Як позбутися харчової залежності?”
