«Старіння – це руйнівний процес, який веде до загибелі клітин і недостатності фізіологічних функцій, обмеження адаптаційних можливостей організму, зниження його надійності, розвитку вікової патології і зростання вірогідності смерті», це визначенням відомого українського геронтолога, академіка Володимира Фролькіса.
Теорії старіння нині підрозділяються на еволюційні і фізіологічні.
Еволюційні – намагаються відповісти на запитання: для чого природа придумала старіння? Для чого воно призначене?
Фізіологічні – намагаються пояснити, яким чином відбувається структур і функцій організму?
Програмоване старіння пов’язане із внутрішніми процесами органічного старіння, стохастичні процеси відбувається внаслідок зовнішніх пошкоджень організму.
Гіпотеза «помилкового старіння» була висунута у 50-х роках, коли досліджувалися ефекти впливу радіації на живі організми.
Було доведено, що дія іонізуючого випромінювання скорочує життя людей і тварин. Під дією радіації відбуваються чисельні мутації в молекулі ДНК та ініціюються деякі симптоми старіння, такі як: сивина, ракові пухлини тощо. І все ж головною ознакою старіння залишається зниження властивості адаптуватися до зміни середовища.
Результати старіння виявляються в ослаблених відповідях організму на дію стресорів – температурних, харчових, емоційних тощо. Втрачається репродуктивна функція, мінералізація кісткової тканини у старечому організмі зменшується, знижується імунна відповідь тощо.
За матеріалами журналу “Медікс. Антиейджинг”.
