Від самого народження найважливішими людьми в житті дитини є мама: вона піклується, годує, колихає, обіймає, притискає… Стукіт її серця заспокоює, її посмішка дарує перші позитивні емоції, її руки дають почуття захищеності, спілкування з нею навчає спілкуватися з іншими, її емоції впливають на почуття стабільності.
Пізнання світу дитини відбувається крізь призму сприйняття світу мами і тому важливо бути уважною в стосунках з нею. Адже ми уважні при спілкуванні з друзями, в робочих стосунках, зі сторонніми. Та часто при спілкуванні або просто при взаємодії зі своєю дитиною забуваємо, що вона має СВОЄ мислення, СВОЄ бачення світу, нас, себе в цьому світі. Жоден батько чи мати не хотів би, щоб їхня дитина була невпевнена, слабка, тривожна.
Для свого сина чи доньки хіба, що зірку з неба якби дістати… Хочеться світлого майбутнього, зрілу особистість, сильну, впевнену. І добре, якщо батьки добре розуміють причини тривожного стану дитини: чи то буде майбутня поїздка, чи може хвороба, сімейні сварки…
Однак, досить часто, тривога, причини якої дитина не бачить або не розуміє, стає причиною виникнення дитячої тривожності, яку може поглибити схильність до фантазування. Наприклад, невмотивована тривога, пов’язана з відвідуванням дитячого садочка, прогулянками в дворі, стосунками з однолітками, надмірне опікування дитиною.
Також не варто забувати про спадковість: маючи тривожну маму не слід очікувати від дитини абсолютної врівноваженості. Дитина з меланхолічним типом темпераменту (а ми пам’ятаємо, що він відноситься до «слабкого», «неврівноваженого» типу) схильність до тривожності набагато вища.
Якщо мама хвилюється («Як же вінвона буде без мене в садочку?»), або внутрішньо відчуває почуття провини, пов’язане із «віддаванням» дитини до садочка – хвилювання передається і дитині. При цьому дитина не розуміє причини такого хвилювання й інтуїтивно також починає хвилюватися («Яка загроза мене чекає?», «Мене хочуть віддати?», «Мене не люблять?», «Я не потрібен?»), тобто в дитини порушується так зване «базове» почуття безпеки себе в навколишньому середовищі.
Якщо мама турбується про добрі стосунки дитини з однолітками, то на тому рівні, на якому дитина може зчитати цю інформацію читається приблизно наступне: «Зі мною щось не так і мама переживає, що я не справлюсь», «Якщо мама переживає, значить для цього є підстави – я не справлюсь, у мене не вийде», адже все, що транслюється мамою в дитячому віці не піддається сумнівам.
Що ж робити? Скоріше за все мамі варто просто заспокоїтись самій і пам’ятати, що вона є тим дзеркалом, через відображення в якому сприймає світ дитина і лише від неї залежить – що саме побачить дитина у тому відображенні: спокій чи тривогу.
Ольга ПЕРЕПАДА
Керівник Центру практичної психології і соціальної роботи,
відділ освіти, м. Ватутіно;
кандидат психологічних наук, психолог вищої кваліфікаційної категорії
