.jpg)
Як соціологи вивчають, наскільки довірливі та заслуговують довіри люди, що таке інформаційна асиметрія, як вона працює і чому ми отримуємо більше інформації та досвіду, коли довіряємо, ніж тоді, коли спочатку відносимось недовірливо до людини чи ситуації, розбираємось разом Х’юго Мерсьє, науковим співробітником Інституту Жана Нікода в Парижі, автором книги “Загадки розуму” (2017).
Всі ми знаємо людей, які постраждали від своєї довірливості: обманутих шахраями, зраджених коханцями чи друзями. Дійсно, більшість із нас обпалювались в ситуаціях, коли проявляли недоречну довіру. І власний, і чужий досвід, відомий нам, призводить до переконання, що люди занадто довірливі. Однак, насправді, ми недостатньо довіряємо. Про це говорить статистика.
Наприклад, візьмемо дані про довіру в США (це буде справедливо, щонайменше, для більшості розвинутих демократичних країн). Міжособистісна довіра, мірою якої є думка людей про те, чи заслуговують оточення, в цілому, їх довіри, знаходиться на самому низькому за майже 50 років рівні. Проте, малоймовірно, щоб люди раптом стали менш надійними й такими, що заслуговують на довіру, ніж раніше. В будь-якому випадку, масове падіння злочинності за останні десятиліття говорить про зворотне. Довіра до медіа також знаходиться на низькому рівні; навіть не дивлячись на те, що ключові медіа джерела мають істотні (якщо не бездоганні) показники точності.
Між тим, довіра до науки тримається на порівняно хорошому рівні, більшість людей переважно довіряють вченим; проте, принаймні, в деяких окремих областях – від зміни клімату до вакцинації – частина населення недостатньо довіряє науці, що призводить інколи до суттєвих наслідків.
Інструменти для дослідження довіри
Соціологи використовують велику кількість різноманітних інструментів для вивчення того, наскільки довірливі й чи заслуговують довіри люди. Самим популярним є ігровий метод з двома учасниками, як правило, анонімними. Першому учаснику експерименту дають невелику кількість грошей, наприклад 10 доларів, і просять вирішити, яку суму перевести іншому учаснику. Далі переведена сума збільшується в троє й інший учасник вибирає, скільки повернути першому. Принаймні, в західних країнах довіра винагороджується: чим більше грошей переводить перший учасник, тим більшу суму вертає другий учасник, і, відповідно, тим більше грошей отримує назад перший. Не дивлячись на це, в середньому, перший учасник переводить тільки половину отриманих грошей. В деяких дослідженнях був представлений варіант гри, в якому учасники знали етнічну належність один одного. Стереотипи у свідомості призвели до недовіри до визначених груп – ізраїльським чоловікам східного походження (азійські й африканські мігранти та їх нащадки, що народилися в Ізраїлі) чи темношкірі студенти із Південної Африки – їм переводили менші суми грошей.
Якщо люди все-таки заслуговують більшої довіри, чому ми не розуміємо цього? Чому не довіряємо іншим більше?
Автор оригінальної статті Х’юго Мерсьє згадує, що у 2017 році інший вчений – соціолог Тошіо Ямагіші запросив його у свою квартиру в Матиді, місті на околицях столичного Токіо. Вони обговорювали тему, що має глибокі наслідки для питання, що розглядається: інформаційну асиметрію між довірою та недовірою. Як це працює?
Інформаційна асиметрія між довірою та недовірою
Коли ви довіряєте комусь, ви в кінцевому результаті з’ясовуєте, чи виправдана ваша довіра чи ні. Наприклад, знайомий запитує, чи може він залишитись у вас вдома на декілька днів. Якщо ви погодитесь ви дізнаєтесь, чи є він хорошим гостем. Коли колега радить вам встановити нову програму чи додаток, то, довірившись її рекомендаціям, ви дізнаєтесь, чи працює новий сервіс краще, ніж той, до якого ви звикли самі.
Навпроти, коли ви не довіряєте комусь, то частіше за все вам не вдається в результаті дізнатися, чи можна насправді їм довіряти. Якщо ви не запросите свого знайомого, то не дізнаєтесь, чи був він хорошим гостем чи ні. Якщо ви не будете йти за рекомендаціями свого колеги, то не дізнаєтесь, чи дійсно нові програми кращі, і, відповідно, чи дає ваш колега добрі поради чи ні.
Ця інформаційна асиметрія означає, що ми дізнаємось більше інформації й отримуємо більше досвіду, коли довіряємо, ніж тоді, коли не довіряємо від самого початку. Більш того, коли ми довіряємо, ми дізнаємося щось не тільки про конкретних людей, але й про різноманіття тих ситуацій, в яких нам слід чи не слід довіряти. Ми отримуємо більше через довіру.
Соціолог Ямагіші та його колеги продемонстрували переваги довіри. Їх експерименти були схожими на вже описані ігри на довіру, з тією лише різницею, що учасники могли взаємодіяти один з одним, перш ніж прийняти рішення стосовно переказ грошей (чи ні) іншому. Найбільш довірливі учасники краще розуміли, кому можна довіряти й кому можна переказувати гроші.
Аналогічно йдуть справи й в других сферах. Люди, які проявляють інтерес до ЗМІ, краще обізнані про політики та новини. Чим більше людей довіряють науці, тим більшими знаннями вони володіють. Навіть якщо цей доказ залишається кореляційним, то все одно має сенс той факт, що люди, які більш схильні довіряти іншим, краще розуміють, кому можна довіряти. Бо в довірі, як і в усьому, практика застосування дозволяє удосконалювати вміння.
Чому варто більше довіряти
Висновки та досвід Ямагіші ілюструє ідею, чому важливо довіряти більше. Однак тоді загадка тільки ускладнюється: якщо довіра надає такі можливості для пізнання, то нам потрібно довіряти дуже сильно, бо інакше цього недостатньо. По іронії долі, причина, по якій ми повинні більше довіряти – той факт, що ми отримуємо більше інформації від довіри, ніж від відсутності довіри – може змусити нас схиляться до меншої довіри.
Коли наша довіра не виправдовується, то наша реакція варіюється від роздратування до ярості й відчаю. Однак і в цьому є перевага – те, що ми дізналися з нашої помилки, хоча це легко випустити з уваги. На відміну від цього, ціна недовіри тому, коми ми, насправді, могли б довіряти, як правило, майже невидима. Ми ніколи не дізнаємось про дружбу, яку б могли б мати, якби ми дозволили собі мати більше довірливих відносин з нашими знайомими. Ми не зможемо зрозуміти, наскільки корисними були б якісь поради, якби ми все-таки скористалися ними, допоки ми ними не скористаємося.
Ми недостатньо довіряємо, через те, що втрати від хибної довіри занадто очевидні, в той час як переваги помилкової довіри, а також втрати від помилкової недовіри значною мірою сховані від нас. Важливо враховувати ці сховані втрати та вигоди: думати про те, що ми можемо дізнатись і чому навчитись, довіряючи людям, з якими ми, можливо, цілком можемо зблизитись.
Давати людям шанс – це не просто моральний принцип. Це ще і розумний хід. щоб отримати більше спілкування, досвіду та знань: про себе, людей і світ.
За матеріалами: https://monocler.ru/issledovaniye-doveriya/
