Кожен з нас цінує добрих людей й дуже боїться, що їх дитина може “вирости егоїстом”, якому на всіх наплювати. Однак намагаючись, запобігти такому розвитку подій ми досить часто допускаємо помилки. Про те, як правильно вчити дитину допомагати іншим й робити добро ми розповімо далі.
1. Всьому свій час
Людина дорослішає поступово. Трьохрічну дитину ми не змусимо тягати штангу та вирішувати системи рівнянь. Це стосується й емоційного інтелекту, який також розвивається не відразу. Звичайно, він має розвиватись, однак, намагаючись вплинути на цей процес, варто враховувати вік й етапи розвитку. Наприклад, дворічна дитина, перш ніж навчитись ділитись іграшками, повинна спочатку усвідомити, що вони – її власні, що вона ними взагалі володіє. Якщо цей етап ще триває, ми звичайно можемо запропонувати ділитись, однак безкорисно докоряти дитині за її жадність, якщо вона цього не хоче робити.
2. Добру не можна навчити під примусом
Коли ми присоромлюємо дитину за жадібність чи байдужість, ми ніяким чином не сприяємо тому, щоб вона ставала щедрою, чуйною й турботливою.
Єдине, чого ми досягаємо це те, що – дитина починає думати, що вона неправильна та погана, а відповідно, нічого й пробувати вчиняти добре. Якщо часто тиснути на почуття провини та сорому, заклики бути хорошими – викликають лють та байдужість: все, досить, я погана, лише залиште вже.
Звичайно, виникають ситуації, що ми дійсно обурюємось й хочемо, щоб дитина знала, що вона вчинила погано. В цьому випадку не варто узагальнювати й сварити саму дитину. Слід говорити конкретно: бабуся образилась, ти не потурбуватись про кішку, тому їй погано, нам було тривожно, коли ти не дзвонила. Таким чином, потрібно не присоромити та не принизити, а дати зворотний зв’язок, стосовно того, що відчувають інші, бо дитина це не завжди розуміє.
3. Уникаємо поганих прикладів
Для того, щоб зростити дитину чуйною та небайдужою, намагайтесь самі себе поводити саме так. Це означає: враховувати почуття інших, зокрема і самої дитини. Якщо у вашій сім’ї хтось з дорослих виховує криком, побоями чи протягом дня не розмовляє з виховальною метою, навчити дітей доброти буде складніше.
Існують й виключення, наприклад діти, які з раннього віку захищались за матір, якщо її б’є батько, і турбуються про молодших сестричок й братиків. Однак, це трохи хворобливий альтруїзм, який має свою зворотну сторону. Виростаючи, така людина може повністю забути про свої інтереси й бажання в ім’я чужих.
4. Навчання через наслідування і похвалу
Якщо батьки й інші діти готові віддати смачний шматочок чи машинку, ми звертаємо увагу дитину на це, хвалимо таку поведінку, й малюк, наслідуючи, робить так само. А коли її за це хвалять, їй починає подобатись ділиться. Бачачи, як всі в сім’ї допомагають старенькій бабусі, малюк також подає їй окуляри чи допомагає знайти потрібну книгу. Дитині подобається бути хорошою, вона працює за похвалу, однак поступово їй починає приносити задоволення й сам вчинок. Вона відчуває себе доброю “зсередини”, і похвала вже не потрібна. Вона починає розуміти: бути щедрою й турботливою – приємно саме по собі.
Якщо дитина не наслідує і завзято “скупиться”, можна почати з того, що ми пропонуємо їй поділитись чимось не занадто для неї дорогим, а потім все одно похвалимо. Механізм природної турботи обов’язково запрацює, потрібно лише час й хороші приклади довкола.
5. Люди проявляють турботу по-різному
Є діти, які від природи всіх шкодують, плачуть над кожною “бідною собачкою”, у два роки гладять по голівці інших малюків. Іншим приємно бути супергероями й допомагати, бо це дозволяє їм відчувати, що вони дорослі та сильні. Третіх обов’язково потрібно хвалити за кожну дрібницю. Четверта дитина щедро роздає все, що їй дарують, однак й сама не проти схопити чуже. У всіх різні характери. Слід вловити, яка саме мотивація робити добро є у вашої дитини, й підтримуйте її.
6. Турбуйтесь… про себе
Якщо батьки дитини вміють враховувати свої бажання, розуміють свої почуття, дають собі можливість відпочити й не віддати себе всього іншим – менший ризик, що йому буде здаватись, якщо його рвуть на частини, сидять на шиї й безсоромно ним користуються. Відчуття “мені самому мало” частіше за все виникає не у злодіїв, а в тих, хто втомився допомагати. Турбуючись про дітей, ми маємо пам’ятати й про свої потреби. Таким чином, ми дозволимо дитині зрозуміти, що вона не центр всесвіту, а також, своїм прикладом, навчимо своєчасно турбуватись про себе. А це означає, що вона буде мати достатньо сил та бажання для допомоги іншим.
За матеріалами: https://bit.ly/2JRPLyp
Вам також може бути цікаво:
Ліплення з пластиліну як терапія
