.jpg)
Під час режиму самоізоляції у батьків з’явилось ще більше питань до психологів: наприклад, як все ж правильно справлятись з сильними емоціями дитини, щоб все стало легше. Чим відрізняються капризи й істерика, як виховувати емоції дитини свідомо й не створювати явних помилок, про це ви дізнаєтесь далі із тексту цієї статі.
Досить часто батьки розгублені й не розуміють, як реагувати на прояви емоцій дитини, а особливо якщо вони яскраво виражені: чи потрібно боятись емоцій, чи не звертати на них увагу, чи робити все швидше, щоб вона перестала їх відчувати. Як же розібратись зі значенням емоцій, що являють собою істерики і як з ними вчиняти батькам (якщо взагалі потрібно з цим щось робити)?
Значення емоцій й місія батьків
Демонстрація емоцій маленькою дитиною необхідна для того, щоб вона вижила, це найпростіший та доступний спосіб показати батькам, що він відчуває стрес, що йому щось хочеться та щось не подобається. Маленькі діти не можуть сказати словами, не можуть обрати, яким способом у своїй поведінці вони будуть транслювати емоції. Саме тому завдання дорослого полягає в тому, щоб допомогти дитині зрозуміти те, що з ним відбувається і навчити соціально прийнятним способом виразити емоції, ні в якому разі не пропонуючи їх просто подавити.
Виразність емоцій
Будь-яку емоцію ми можемо виміряти, як… температуру. За приклад візьмемо гнів. Уявимо, що ми маємо термометр, у якого нуль градусів – це стан нашого спокою, а 100 градусів – це стан гніву як найвищого прояву нашої злості, незадоволення, коли ми гніваємося Однак температура не завжди досягає 100 градусів. Інколи вона зупиняється на 25 (це може бути температура роздратування), інколи 50 (помірна злість), іноді 75 (достатньо сильна злість, коли вже складно стриматись).
Коли дитина знаходиться в стані справжньої істерики (що означає “справжня” – нижче) – це температура 75-100 градусів. Це та температура, за якої дитині складно самостійно заспокоїтись.
А чи справді на термометру 100 градусів?
“Так він просто маніпулює й випрошує, немає у нього ніякої емоційної температури”, якщо ви так скажете то можете виявитись правими… або ж ні. Річ у тому, що істерики умовно розділяють на два типи. Їх можна назвати “справжні істерики” та “капризи”.
Справжня істерика – це такий стан дитина, коли вона чимось сильно засмучена, зла, злякана й тому й складно заспокоїтись (її емоції знаходяться на рівні 100 градусів). Перебуваючи в такому стані дитина не здатна сприймати звернену до нього мову, виглядає розгальмованою, важко дихаю. Чим молодше дитина, тим більш ймовірно, що у нього саме такий тип істерики.
Капризи ж характеризуються тим, що емоційні прояви дитини пов’язані з бажанням досягти конкретної цілі (наприклад, щоб батьки щось дозволили придбати/купили, щоб звернули увагу (не обов’язково позитивну)). Градус емоцій у разі такого типа істерики звичайно ж нижче 75. При цьому інколи діти (особливо в віці до 5 років) можуть використовувати поведінку яка ззовні нагадує істерику несвідомо, лише том, що раніше такого типа поведінку підкріпили батьки. Якщо мета досягнута чи батьки проявили правильну поведінку й утримання меж, то дитина може досить швидко припинити капризи.
Перша допомога батьків
Перш за все потрібно визнати право дитини на переживання/потреби/бажання чи небажання і неважливо чи йде мова про емоції чи типа істерики. На будь-які. Кожна людина незалежно від віку може бути чимось незадоволена чи чогось сильно хотіти. При цьому слід розуміти, що визнання права на емоції й потреби іншої людини абсолютно не говорять про те, що ви автоматично заохочуєте “погану” поведінку.
Ви просто говорите дитині, що ви бачите, що з нею відбувається, й допомагає йому краще це зрозуміти. Зверніть увагу, що це так же не говорить про те, що ви повинні йти на поводу у дитини й робити все тільки так, як йому хочеться.
Як справлятись зі справжніми істериками?
- Допоможіть дитині заспокоїться (візьміть на руки/обійміть, покажіть переживання, можна сходити разом з дитиною попити води (якщо він хоче), вмитися холодною водою (якщо він на це згоден)). При цьому не потрібно квапити дитину, нехай побуде зі своїми хвилюваннями, скільки необхідно й справитись з ними. Для дитини просто важливо, щоб поряд був дорослий, щоб пережити стрес.
- Коли дитина заспокоїться (й буде здатний сприйняти вашу мову), проговоріть словами дитині, що відбулося, а також пропонуйте подальші дії. (Наприклад, “Ти дуже засмутився, що хлопчик забрав у тебе іграшку, однак коли я прийшла тобі стало легше. Зараз підемо поговоримо з хлопчиком, що він віддав іграшку”.)
Як справлятись з капризами?
- Присісти, щоб бути з дитиною на одному рівні.
- Дивлячись дитині в очі, якомога спокійніше покажіть дитині його бажання (дайте зрозуміти, що її чують й признають її право щось хотіти/не хотіти й т.д.). Варто зрозуміти, що це дуже важливо для дитини. (“Ти дуже хочеш, щоб я купив тобі цю машинку.”)
- Зробіть невелику паузу.
- Привести вагомі аргументи, чому вони не можуть отримати те, що потрібно зараз. (“Ти знаєш, ми зараз прийшли в магазин за продуктами. Пам’ятаєш ми дома говорили, що у нас немає хліба й молока? Ми прийшли за ними. Ми можемо купити машинки іншим разом.”)
- Якщо у відповідь на аргументи дитина продовжує небажану поведінку, потрібно сказати їй, що якщо вона продовжуватиме себе так вести, то будуть прийняті наступні заходи (машинку не будуть купувати взагалі, чи, що сьогодні він не зможе подивитись улюблені мультики).
- Також можна пояснити за яких умов досягнути бажання буде можливо (це не лише “якщо ти будеш добре себе вести”, а також “коли будуть вільні гроші” чи щось подібне).
Емоції батьків
Батьки також як і діти мають повне право відчувати те, що відчувають під час того як дитина закатує істерику/бурхливо проявляє незадоволення/ відмовляється робити те, що потрібно. Їхні потреби також можуть бути незадоволені при цьому, наприклад у тиші, відпочинку, спокійній та слухняній дитині й т.д. Однак у цих відносинах вони є одним дорослим. І саме тому, їм слід проявити співчуття до переживань обох. Проявити співчуття, утримати межі, поводити себе в такий спосіб, який дасть в довготривалій перспективі більш корисні плоди, ніж такі способи як “накричати, наказати, ігнорувати”. Це дійсно ви можете.
За матеріалами: http://www.sobaka.ru/health/health/109770
