.jpg)
“Це мій останній шанс” – міф, який побутує в нашій культурі, чого б це не стосувалось: самореалізації, роботи, кохання. Цей міф має тісні зв’язки з полярним мисленням та інфантильною формулою “все або нічого”, яка також слабко пов’язана з реальністю, як і з гармонічним внутрішнім станом. Про те, як і хто формує в нас цей міф, як він згодом перетворюється в культ успіху й приводить нас до появи двох ілюзій, а саме ілюзії перемоги та ілюзії поразки, чому тирани й маніпулятори люблять використовувати цей міф для досягнення своїх цілей та як залежність від нього пов’язана з невмінням справлятись з фрустрацією й появою безлічі бар’єрів, які обмежують наш розвиток – ви дізнаєтесь далі.
Цей міф є одним із самих руйнівних психологічних міфів сучасної культури. Й пришов до нас із самої міфології – давньої; із тих часів, коли останній шанс міг дійсно стати останнім, й формувалось зачарування героями – легендарними надлюдьми, які робили неможливе, безпомилково проходячи між смертельними небезпеками.
Ставки були високі. Помилка – голод – смерть. Помилка – програш в битві – смерть. Помилка – бунт – смерть. І так далі й тому подібне. Люди хотіли жили, тому вони дуже серйозно сприймали будь-які програші та невдачі. Культ успіху виник, перш за все, із культу життя та смерті. За успіхом по п’ятах йде культ багатства. Ілюзія: “коли я багатше, тим я далі від бід, негараздів, а відповідно, смерті”.
Все це своєю чергою вміщували в собі архетипові сюжети. Показ того, як герой вислизає від небезпеки в останній момент – дозволяє надійно сформувати співпереживання до персонажа. Такий спосіб формується у тих хто, споживає міфи, казки, книги, фільми – будь-який сюжетний контент – дві основні ідеї:
1. Це було так складно, що навіть цей герой, який володіє різноманітними, які підходять для розв’язання життєвих задач характеристиками ледве справився. Ця небезпека – серйозна, з нею неможливо не рахуватись. Я буду рахуватись з небезпеками, які мене оточують.
2. Якщо герой все-таки справився – це означає, що існування в цьому сповненому небезпек світі не так безнадійно. Можливо, у мене також вийде справитись зі своїми небезпеками, головне – використати свій останній шанс.
Трансляція міфу про останній шанс
Культура транслює міф про останній шанс, і він звертається в інтроект – засвоєну зовні установку, яку ми в результаті транслюємо іншим й використовуємо, як свою власну; не усвідомлюючи, що вона нам від початку не належить. Останній шанс отримати цю роботу, останній шанс домогтися уваги цієї дівчини (чи цього хлопця), останній шанс отримати щось – інакше мене чекає невдача, поразка, депресія, смерть.
“Останній шанс” – також зручний спосіб насильства, яким часто користуються тирани. Тиран милостиво дає жертві останній шанс, щоб вона виправилась, інакше – покарання, яке жертва заслужила (бо вона не використала щедрий дар свого господаря). Зроби все, щоб заслужити моє розташування в цей раз, інакше я тебе позбавлю всіх благ, які для тебе дорогі – й ти програєш.
З точки зору психології, останній шанс у вас може бути лише безпосередньо перед обличчям смерті. І лише там, де ви дійсно маєте шанс від неї вислизнути. Він дійсно останній – в цьому житті. Будь-який інший ланцюжок подій працює зовсім інакше й залежить від вашого відношення до проблеми. Звичка думати в рамках останнього шансу – це штучно створення собі бар’єрів, які обмежують ваш подальший розвиток.
Ви не помрете в ситуації, якщо людина відмовить вам в близькості, не помрете, якщо вам відмовлять в цій роботі, не помрете від будь-якої фрустрації, яка супроводжує будь-яку відмову вам. Невміння грамотно проживати фрустрацію підтримує установку “зараз або ніколи”. У східних єдиноборствах, філософія яких тягнеться до (напів) релігійним вченням, існує поняття ілюзії перемоги й ілюзії поразки.
Ілюзія поразки:
“якщо мене перемогли, це означає, що я поганий воїн, а переможець – хороший воїн”. Це нічого не говорить ні про минуле (як інший досягнув цієї перемоги?, ні о теперішньому (якими якостями володіє він, і поки що не володію я?), ні про майбутнє (як я можу заволодіти цими якостями?). Ілюзія поразки заганяє в ситуацію невизначеного страждання: ви страждаєте не від того, що чогось не отримали, а від того, що не знаєте, як це отримати. Поганий воїн, хороший воїн – абстракції, все або нічого – абстракція, обидві покликані нас мотивувати, й обидві лише заганяють в глухий кут невизначеності.
Ілюзія перемоги:
“якщо я переміг, це означає, я хороший воїн, а той хто програв – поганий воїн”. Хороший воїн – посада, який потрібно відповідати щосекундно. Чим більше зусиль докладає людина для того, щоб відповідати образу ідеального себе, тим сильніше зростає його страх поразки. Кожен умовний бій починає здаватись вирішальним, кожна взаємодія з навколишньою дійсністю починає здаватись боєм. Чи я, чи мене. Філософія жертви, весь світ який зводиться до самовідчуття, що весь Всесвіт побудований виключно на боротьбі, на переможцях та тих, хто програли. Обидві ілюзію формують ідентичності, із яких складно вибратись.
Я – Програв – нездатний вибратись із вигаданої ями невдаха. Вигаданої, тому що яма – в голові. Так й ви не програєте, ви просто переходите в нові життєві обставини. У мене є хлопець – одні життєві обставини, у мене немає хлопця – інші життєві обставини. е, що при цьому хлопець вас покинув, й зробив це некрасиво – не впливає на самі умови, які вас оточують. Світ як і раніше пропонує стільки ж можливостей, що й секунду, час, місяць чи рік тому назад. Просто у них змінюється форма, і з цієї причини ви можете не відразу їх розпізнати.
Я – Переможець – нездатний зійти з вигаданого п’єдесталу перфекціоніст. Я настільки значущий з вагою своїх перемог, що мені не можна переходити в іншу позицію інакші мої перемоги знецінять. Заручник образу, який не усвідомлює, що п’єдесталу не існує, а є лише набір обставин які він підтягнув до себе, щоб сформувати свій образ.
Обоє знаходяться під владою ілюзії останнього шансу: “У мене так мало, що це – мій останній шанс, інакше я розгублю останнє”. – “Я маю так багато, що будь-який ризик я не можу допустити – бо кожній наступний крок більш небезпечний, ніж попередній”. І якої б ви внутрішньої філософії не дотримувались (вона може відрізнятись пропорціями за різних обставин та умов), останній шанс закріплює вас в цих двох полярностях: нуль чи одиниця. Однак у світі існує набагато більше ролей та позицій.
Останній шанс зараз існує лише в міфах, фільмах чи екстремальних ситуаціях, яких в житті звичайної людини трапляється мало. Все інше можна назвати лише зміною обставин, яку людина вміє приймати, чи не вміє цього робити. Для того, хто не вміє опрацьовувати свою фрустрацію кожна зміна життєвих обставин сприймається як катастрофа та підштовхує до депресії, а інколи й до суїцидальних настроїв.
Така висока чуттєвість – показник тонко складених кордонів. Або взагалі, чи в том місці, де людина присвоює ілюзію останнього шансу. Ключове питання: чому я вважаю, що це я повинен цим володіти за будь-яку ціну? Якщо це для вас має таке велике значення, що в мирних умовах ваш мозок перетворює це в алгоритм “все або нічого”, значить, ви просто недоотримали цей компонент в дитинстві, і не розвинули його достатньою мірою самі собі в дорослому віці.
“Останній шанс”, “все або нічого” – говорить дитяча частина, не доросла. Травмована дитяча частина, для якої звично використовувати маніпуляцію (наприклад, або я йду в депресію/помираю”), для того, щоб отримати бажане.
Тому, спостерігаючи за героєм на екрані, який побивається над тим, що не отримує чи не отримав, те на що розраховує, подумайте чи потрібно вам долучатись до цього чужого міфологічного сценарію?
За матеріалами: https://monocler.ru/mif-o-poslednem-shanse-i-frustraciya/
