“Ніколи-небудь”: як припинити соромитись та розбудити амбіції

“Ніколи-небудь”: як припинити соромитись та розбудити амбіції

В якийсь момент скромність перестає бути прикрасою й перетворюється у звичку відкладати бажання до кращих часів? Чому ми соромимось зізнаватись у своїх талантах й мовчки спостерігаємо, як хтось робить те, про що ми завжди мріяли, однак боялись сказати? Як впоратись з цим почуттям та наважитись зробити те, що дійсно для нас важливе?

На думку Олени Резанової, консультанта в області кар'єрних стратегій: скромність та амбіції не суперечать одне одному. Ми боїмось ставити великі цілі, тому що намагаємось бути "як усі" й "не висовуватися". Однак це дорога веде не скромного, а до посереднього життя. Далі ми ознайомимо вас з уривком із книги "Ніколи-небудь".

Що таке амбіції?

Пам'ятаєте, в дитинстві ми могли легко сказати: хочу стати космонавтом, актрисою, лікарем, принцесою, вченим. Мова явно не йшла про посереднє життя без сенсу та фарб. Від природи нам притаманно хотіти чогось яскравого та цікавого. Потім ми починаємо соромитись хотіти. Бо сама система привчає нас тримати крила охайно складеними та особливо не махати ними, а для надійності краще й підрізати.

Якось на другий рік моєї практики консультантом я готувалась до інтерв'ю на радіо і в очікуванні ефіру розговорилась з одним зі співробітників. Дізнавшись про мою історію, він запитав: "Тобто ви залишили щурячі перегони й тепер допомагаєте людям відмовитись від амбіцій?"

Я ледве не кивнула, однак потім задумалась. Відмовитись від амбіцій? У мене є власний проєкт, я тільки що провела майстер-клас у провідному університеті, мене запросили на радіоінтерв'ю як експерта, я ще книгу пишу. Нагадує це відмову від амбіцій? Мабуть, з початком змін як раз й включились справжні амбіції. Амбіції включається, як тільки людина приймає рішення жити по своїм правилам, зробити щось значне й не розмінюватись на другорядне".

Тому що амбіції - це як раз про це.

Якщо у вас є амбіції, ви не дозволите своєму життю пройти в пусту й спробуєте зробити те, що має значення. Не дозволите собі прожити "так собі", без сенсу й сіренько. Створите те, чим зможете гордитись. Якщо дозволите собі зважитись.

Де зариті скарби?

Одного разу я десь прочитала думку доктора Майлса Монро, проповідника. Він запитував: де зариті самі дорогі скарби? І відповідав: ні, не в золотоносних рудниках. Вони зариті на кладовищі. Там закопані компанії, які так ніколи й не були створені, винаходи, які не побачили світ, книги-бестселери, які не були закінчені, й великі картини, які ніхто не написав.

Ця думка мене потрясла. У кожної людини є щось важливе, однак поки що надійно закопане й відкладене на безвік. Мені страшно, що цього так ніколи й не побачить світ. Амбіції як раз й не дадуть цьому зникнути.

Філософія посередності й тут не дрімає й обов'язково нагадає вам й про "хорошого потроху", й "ти що, краще за всіх?". Однак погляньте на людей, які це говорять. Чи ви б хотіли таке життя, вас воно надихає?

Що робити з амбіціями скромній людині

- Мені якось незручно хотіти чогось більшого, - сказала мені Наташа, яка після двадцяти років успішної корпоративної кар'єри почала свою практику. - Наприклад, я скажу, що мрію стати самим просуненим спеціалістом у своїй області. Що я вирішу багато складних задач. Стану великим авторитетом. Однак хіба це не его в мені говорить? А де ж скромність?

- Наташа, не слід плутати скромність з посередністю! Подумай краще, до чого тебе приведуть твої великі цілі. Твої діти від цього виграють - від того, що ти крутий профі? Що отримають твої клієнти, щоб вони без тебе не отримали? Як твої чудові результати змінюють на краще ту область, в якій ти працюєш?

І тоді все стало на свої місця й амбіції "вписались" в уявлення порядної людини Наташі. Тому ще це не марнославство чи бажання показати всім на скільки ви круті.

Амбіції - це серйозні задачі. Робити те, що важливо. Те, у що вірите. Те, чим пишаєтесь. Реалізуватись на повну - й від себе додати щось хороше в цей світ.

Джим Коллінз називає такі амбіції амбіціями п'ятого рівня - й визначає їх як пристрасне прагнення до чогось за межами самого себе. В книзі "Великі за власним вибором" він пише про лідерів, які мали амбіції п'ятого рівня: "Кожен з них бажав чого більшого, ніж просто "успіху". Ці люди виміряли себе не грошима, не славою, не успіхом, а своїм вкладом в загальне діло, своєю задачею й своїм впливом".

А скромність? Мати Тереза при всій тій скромності, з якою вона асоціюється, також була амбіційною людиною. Чи змогла б вона зробити так багато, якби б вона була просто скромною, доброю та порядною?

Як перестати соромитись та замахнутись на щось більше

Я вірю, що без амбіцій не буває великого професіонала. Зате існує ризик залишитись на рівні "як усі". Добре, якщо ви при цьому на автопілоті. А якщо ви у свідомості, то з часом вам може стати боляче від розуміння "міг би, однак..." й "чому не я?"".

Один з самих амбіційних людей, які мене, - французький доктор Ален Бомбар, автор автобіографічної книги "За бортом по своїй волі".

Він був лікарем-інтерном в клініці одного з містечок на берегу Атлантики й часто мав діло з людьми, які постраждали від корабельної аварії. Одного разу він зрозумів, що ті хто залишився в шлюпках жертви корабельних аварій гинуть зовсім не від стихії.

Коли корабель тоне, людині здається, що разом з цим кораблем йде на дно весь світ; коли дошки підлоги йдуть у нього з-під ніг, одночасно з ним йде вся його мужність й весь його розум. І навіть якщо він знайде в цю мить рятівну шлюпку, він ще не врятований. Тому що він замирає в ній без руху, убитий горем, яке на нього повалилось. Тому що він вже більше не живе. Оповитий нічною темрявою, ваблений течією й вітром, який тріпоче перед безоднею, той хто боїться й шуму, й тиші, він за якісь три дні остаточно перетворюється в мерця.

Жертви легендарний корабельних аварій, які загинули передчасно, я знаю - вас вбило не море, вас вбив не голод, вас вбила не спрага! Розкачуючись на хвилях під жалісні крики чайок, ви померли від страху.

Ален Бомбар зробив висновок, що так бути не повинно. Й вирішив на собі поставити великий досвід, який повинен був змінити хід речей й врятувати багато життів. Він здійснив декілька подорожей, щоб довести, що люди, потерпілі від корабельних аварій, можуть прожити тривалий час в морі без запасів їжі й води, харчуючись тільки тим, що можуть добути в морі. Бомбар один перетнув в маленькому гумовому човну Атлантичний океан за 65 днів. Весь цей час він харчувався виключно сирою рибою, яку ловив, а пив лише дощову чи морську воду чи сік, який видавив з риби.

Дрібні цілі не працюють

Ми по звичці не можемо наважитись на велику ціль, оскільки думаємо, що ймовірність її досягнути менше. Однак в більшій й по-справжньому амбіційній меті є те, що відрізняє її від реалістичної й обережної маленької чи середньої. Це заряд енергії, який ви відразу відчуваєте, якщо говоритиме про те, що хочете. А енергія - саме те, що вам знадобиться в дорозі. Бо ми говоримо про довготривалі цілі: на три-п'ять-десять років чи аж на ціле життя та кар'єру.

Якщо у вас є мрія чи велика мета, подумайте про неї зараз. Й відразу після цього згадайте яку-небудь невелику мету. Ви відразу відчуєте, що вони відрізняються силою заряду. Маленькими та реалістичними нехай будуть ваші щоденні кроки. А мета - величезною й цікавою до мурах. Бо мурашки свідчать про те, що мета заряджена саме для вас й цього заряду вистачить надовго.

За матеріалами: https://monocler.ru/nikogda-nibud/

69 0

Коментарі до статті